Вишенька

­

Край дороги вишенька підростала,
Першу весну юная, зацвітала.
Любовалась вишенька білим світом,
Розпускала бруньочки першоцвітом.
Біля неї вітерець розгулявся,
З цікавістю на неї задивлявся.
Чарувала молодця своїм станом,
Білосніжним личиком, та рум"яним.
Сам собі не вірячи - закохався
Й дівчину добитися, обіцявся...
Приходив щовечора, залицявся,
У коханні вірному присягався.
Та і він був також їй, вже до вподоби,
Кучерявий, синьоокий, чорнобровий.
Вже і помаленьку до нього звикала,
Довго не з"являвся, то і сумувала.
Ось одного разу із світання,
Прочекала хвилюючись, до смеркання.
ОпівнОчі, увірвався - розбишака,
Не впізнала, вітрика - неборака.
Став зухвало і настирно, приставати,
Хоч благала бідная, не чіпати...
Поламав їй гілочки і зім"яв листочки,
Понівечив першії дівочі квітОчки.
Насміявсь над вишенькою, наругався
І кудись світ за очі, він подався.
Пролітало літечко золотеє,
Не вертався вітерець більш до неї...
Там у лузі зеленому за горою,
Чула, що гуляє тепер із другою.
Сумувала, нудьгувала, ще довгенько,
Та з"явились, ягідки червоненькі.
То були плоди її першого кохання,
Закінчилися тоді, всі її страждання.
Перестала вітрика, виглядати,
Бо з"явилося тепер, за ким доглядати.
А той, непутящий, бігає по світу,
Ні хатини, ні сім"ї - немає і діток.
Ну, а що до вишеньки - щастя та пізнала,
Вже з роками, дощика сподобала,
І живуть у злагоді - діток мають,
Щей онуки й правнуки підростають.
За гуляку - вітрика  забуває,
Лиш нахлинуть спогади, то згадає...

То ж дівчатка, дорогенькі, розум майте -
Не спішить закохуватись - вибирайте...

---------------------------------------------------

От всего сердца благодарю Любушку Григорьеву
точный перевод стихотворения

Страничка Любушки
Любовь Григорьева 2

У дороги вишенка подрастала,
Юная, весной она зацветала
Любовалась вишенка белым светом
Распускала веточки первоцветом.

Ветерок возле неё разгулялся,
Вишенкой молоденькой любовался
Чаровала юношу, стройным станом,
Белоснежным личиком и румяным.

Сам себе, не веря - он влюбился,
В своих чувствах девушке объяснился.
Приходил, ухаживал каждый вечер -
Ей в любви и в верности клялся ветер.

Вишенке понравился ветер бравый:
Чернобровый, синеглазый, кудрявый.
Встречи с нетерпением ожидала,
Долго не являлся - то уже скучала.

Прождала с рассвета однажды,
До зари волнуясь, пропажу.
За полночь  ворвался, бродяга,
Не узнала ветра бедняга.

Приставал к ней дерзко с дороги,
Умоляла его, бедная, не трогать.
Поломал ей веточки, смял листочки,
Изуродовал девичьи первые цветочки.

Насмеялся он над ней, надругался
И куда глаза глядят, вдаль умчался.
Пролетало быстро красно лето,
Но от ветра не было  привета.

Там, в лугу зеленом, за горою
Слышала, гуляет уже он с другою.
Долго ещё вишенка так скучала,
Соком свои ягодки наливала.

С первых же плодов ожидания
Навсегда забыла о  страданиях.
Перестала вишенка ветра ждать,
Было ей теперь за кем ухаживать.

Ветер непутевый, носится по свету,
Ни семьи, ни дома, деток нету.
Ну, а что до вишенки - счастье та познала,
На пути своём дождь повстречала,

И живут в согласии – детей ласкают,
Уже внуки, правнуки подрастают.
Про гуляку ветра она забыла,
И обиды все свои  простила.

Дорогие девочки, ум свой не теряйте,
Не спешите замуж, – выбирайте…