Виростай, мій любий сину...

[Любовь Мишура]

Версия для печати

Виростай, мій любий сину

Обізвався ранесенько соловейко в гаї,
Вже матуся колисочку синову гойдає:
«Поспи, мій синочку, та й до сходу сонця -
Сонячний промінчик загляне в віконце.

Він тебе зігріє і від сну пробудить ,
І на струнах золотих наспівувать буде
Про життя прекрасне і казковий світ.
- Будь щасливий, сину, живи много літ.»

Колисала, колисала матінка колиску,
Над своїм синочком схилялася низько:
- Моя доле незрадлива, прилети до хати –
З вишиванкою я буду тебе зустрічати.

І ти на ній розмалюєш життєві дороги,
Що поведуть колись сина за рідні пороги.
За рідні пороги та й з рідної хати.
Тоді буду я синочка щодня виглядати…

А він собі у колисці лежить та сміється,
А матуся біля нього, як пташечка в’ється:
-Виростай, мій сину, - тихенько казала. -
Щоби я, моя дитино, горечка не знала.

- Стелися, дорога, та й в широкий світ,
Виростай, мій любий , живи много літ.
А я буду собі тихо пісеньку співати
І для сина доленьки щирої бажати.

- Моя доле незрадлива, прилети до хати.
Буду я тихенько Бога сердечно благати,
Щоб послав моїй дитині і щастя, і долі,
Щоб в житті було у нього радості доволі.

Вийшло сонечко у небо - і все засіяло,
А на серці у матусі так радісно стало.
І відкрив синочок очі, поглянув на світ.
Усміхнулася матуся: « Живи много літ…»

Дарувала мама сину і любов , і ласку,
Із тендітних променів сплела йому казку.
І не встигла озирнутись - він по хаті ходить,
Про серйозні уже речі розмову заводить.

Час пройшов - роки спливли, як вода рікою.
Вже у хлопця вісімнадцять лине за спиною.
Повела його дорога у далекий світ.
- Будь щасливий, сину мій, живи много літ.

Поклонився син матусі до землі низенько,
- Будь і ти щаслива, моя рідна ненько.
Мене світ широкий кличе, вирушаю я .
Рідний край, моя родина – це моя сім’я.

І які б мені не слались у житті дороги,
Будуть кликать завжди батьківські пороги.
Знаю я, що в ріднім краї і вітер тепліший.
А дороги, що додому, від усіх миліші.

Ти стелися, доріженько, до самої хати.
Буду я в житті до тебе щораз повертати.
Нехай ясне сонце світить, землю зігріває,
Дорога моя матуся горенька не знає.

24. 09. 2009 р. Любов Мишура

Рейтинг работы: 14
Количество отзывов: 2
Количество сообщений: 2
Количество просмотров: 14
© 10.09.2022г. Любовь Мишура
Свидетельство о публикации: izba-2022-3384726

Метки: Матуся, доля, син, колисочка, казка, вісімнадцять років, рідний край,
Рубрика произведения: Поэзия -> Мир души
Подрубрика: Стихи про семью

28.10.2022 08:54:59
Отзыв: положительный
Рад приветствовать, Люба!
Спасибо за такие замечательные, написанные душой стихи!
С теплом и самыми добрыми пожеланиями!

28.10.2022 08:59:45

Спасибо большое, Даня, за поддержку, за добрые слова!
Ваша высокая оценка меня воодушевляет! Хочется творить!
Мне приятно!
С теплом, Люба

12.09.2022 12:08:23
Отзыв: положительный
Очень трогательное стихотворение, Люба!! Мы все хотим лучшей доли своим детям!! Был бы мир на земле!! Спасибо за хорошие душевные стихи!!!

12.09.2022 13:43:02

Спасибо большое, Люда, за приятный комментарий!
Так, Вы правы: нет на свете большего счастья, чем здоровье и счастье их детей!
С наилучшими пожеланиями, Люба

Добавить отзыв