Стихи
Проза
Разное
Песни
Форум
Отзывы
Конкурсы
Авторы
Литпортал

Сон смертельний і крила кохання (поетизована легенда про маки)


Сон смертельний і крила кохання (поетизована легенда про маки)
­­­З альбому «Квіткова Казка»

«СОН СМЕРТЕЛЬНИЙ І КРИЛА КОХАННЯ...»
(моя «поетизовано-пісенна версія» за мотивами
української легенди про маки –
складеної, імовірно, про події часів татарсько-монгольської
навали у 15 ст. н.е., у районі річки Галаганки)

***
...У далекім-далекім минулім безпощадні монголо-татари
панували на землях слов’янських... Руйнували усе на шляху...
Поневолювали й підкоряли незалежні та вільні народи...
Молоденьких дівчат ображали й полонили в годину лиху...

Одного разу владар монгольський у дорогу серйозно вдивлявся...
Був вдоволений, бо повертався він з багатим ясиром... Та млів!!!
Близько сотні невільниць прекрасних віз додому мурза той заможний...
Пребагато зерна й продовольства... І добра понад тридцять возів...

Він боявся козацької помсти й відчайдушно-лихої погоні...
І тому – стражі натовп нещадно нагаєм підганяли... Усіх!!!
В небі сонечко теж лютувало... Обпікало невільниць страшенно...
Полонянки втрачали свідомість... А господар – ще більш скаженів!!!

...За останнім невільницьким возом йшла дівчина... Прив’язані коси
завдавали жахливого болю... Та терпіла красуня сумна!!!
Очі – схожі на синь піднебесся... А вуста – наче вишні достиглі...
Навіть в час смутку й горя страшного проглядала краса чарівна!!!

(полонянки дорожня співанка)

«...Змучилося вкрай серденько...
Загубилась десь надія...
Залишилось лиш жахіття –
Ворогів потворний світ...

Ох, не хочеться, дівчата,
Віддаватись лиходіям!!!
Ось на свято Маковія
Я влаштую їм «привіт»!!!

...За свої погані дії
Відповість нам кожен ворог!!!
Знайдемо обов’язково
Покарання для усіх!!!

Тих, хто звик лише до слави,
Кара піджидає скоро!!!
За насильство... За страждання...
І за кожен їхній гріх...

...Тільки потерпіть, дівчата...
Козаки нас незабаром
Звільнять від оков ворожих...
І додому відвезуть...

Там розкриють нам обійми
Друзі, рідні й мама з татом...
Знов ми будем посміхатись!!!
І забудем скорбну путь...»

***
...І під′їхав мурза до дівчини... Прогарчав щось сердито та гнівно...
Нагаєм вдарив втомлених коней... Повіз різко смикнули вони...
Впала діва... За возом тяглася... Здерло з неї одежу й білизну...
І вона – голим тілом горнула пил їдкий та землі грудочки...

Та мурза, це побачивши, крикнув охоронцю підняти дівчину...
І ординець нечемно та грубо на візок вкинув тіло її...
А вона, опритомнівши трохи, враз розплющила очі блакитні...
І побачила, що квітом маків степ був вкритий... Увесь! Навкруги!!!

(степовий мак про волю шепоче)

...Вліво-вправо – хить та хить
Тихо маківка дзвенить:

«Дозріваю я, дівчата...
Буде мій врожай багатим...
Рознесе мої зернятка
Вітерець по всій землі...

Я свободу полюбляю...
Волі і для вас жадаю...
Поможу своїм врожаєм
Вам звільнитись від імли...»

...Вліво-вправо – хить та хить
Тихо маківка дзвенить:

«Маківки зірвіть, дівчатка...
І зберіть мої зернятка...
Та додайте супостатам
Зерен макових в питво!!!

Зіллячко приспіть тиранів...
І звільнить вас від кайданів...
Ви ж біжіть, прекрасні пані,
І влаштуйте торжество!!!»

...Вліво-вправо – хить та хить
Тихо маківка дзвенить:

«Я бажаю вам, дівчата,
В боротьбі важкій, завзятій
Відсіч ворогові дати
Й перемоги досягти!!!

Повернутися додому...
Позабути біль і втому...
Знов радіти серцем всьому...
Цвітом маковим цвісти!!!»

...Вліво-вправо – хить та хить
Тихо маківка дзвенить...

...Оксамитою дівчину звали... За її оксамитне волосся...
І за вії розкішно-пухнасті... І за бархатний голос її...
Щось замислила наша дівчина... До мурзи посміхнулася мило...
Поманила до себе привітно... А в очах – спалахнули вогні!!!

«Ось давно би отак, дівчинонько... І не треба за зброю хапатись...
Все одно – скоро будеш моєю!!!» – задоволено танув мурза...
Насолоду вже передчував він від спокусливого спілкування...
На спочинок спинитись в байраці охоронцям своїм наказав...

(тайні мрії мурзи молодого)

«...Я тебе, моя дівчино,
До безтями покохаю...
Ти ж така струнка та ніжна...
Все за тебе я віддам!!!

Вічно будеш ти моєю!!!
Бо без ласок я страждаю...
Ну, приходь до мене швидше –
Віддамося молитвам!!!

...Виконаю всі бажання...
Одягну, мов королеву...
Срібло, золото й каміння
Подарую я тобі...

Будь ласкавою зі мною
В чарівливу ніч серпневу –
Над всіма ти пані станеш...
І не знатимеш журби!!!»

***
...Обступили усі Оксамиту... Та мурза нагаєм в неї тицьнув...
І велів трьом невільницям швидко молодицю помити в струмку...
Кинув він їм плахту для дівиці... Златом-сріблом розшиту сорочку...
І намистечко із самоцвітів... Щоб підкреслити діви красу!!!

А дівчата всі дуже вороже й грізно зиркали на Оксамиту...
Не подобалась їм явна зрада: «Краще б, подруга, згинула ти!!!»
Та вона тільки хитро всміхалась... І зітхала про щось небезпечне...
Обмірковувала все ретельно... Намагалася вихід знайти...

(потаємні думки полонянки)

«...Не лякайтеся, рідні сестриці...
З бусурманом огидним не ляжу...
Дуже хочу я їх обдурити...
І затримати, щоб козаки

Наздогнали нас і рятували...
А не вийде – я тих бусурманів
Напою сонним маковим зіллям...
Щоб навіки заснули вони!!!

...Я згадала, як в давнім дитинстві
Зілля з маків робила бабуся...
І смачненьке питво виходило
Із горілки та зілля того...

Врятувати вас спробую, рідні...
Відвернути загрозу та лихо...
Рвіть голівочки маків дозрілих...
І нехай допоможе нам Бог!!!»

***
...Оксамиту одягли ошатно... Підвели до мурзи молодого...
Подивився той ласо на неї... І молитись відразу почав...
Згодом лагідно та незлобиво він казав їй просити, що хоче...
А усім вірним стражам і слугам все виконувати наказав...

«Що ж... Заради кохання такого ти зроби нам бенкет урочистий...
Запроси на вечерю дівчаток... Чимсь смачненьким усіх пригости...
Ти напій, нагодуй охоронців... І дозволь відпочити від праці...
Передих після спечного сонця та шаленого маршу знайти...» –

Так мурзі полонянка казала... Трохи він здивувався спочатку...
Не чекав він такого від діви... Тільки ж голосно всім наказав
готувати святкову вечерю... Сім м‘ясних баранів завалити...
І горілку доставити свіжу й чисту, наче дитяча сльоза...

***
...А тим часом до гурту дівчаток підійшла якась бабка старенька...
Це мурзи особиста чаклунка, що пізнала всю магію трав,
Вміла зілля варити із квітів і рослинами біль лікувати,
Помогти захотіла дівчатам в підготовці напоїв та страв...

(суть звертання старої чаклунки)

«...Ти не бійся мене, Оксамито...
Знаю, ти – гарна «макова квітка» –
Щось задумала хитре та мудре,
Щоб усіх врятувати дівчат...

Я колись знала знахарку справжню...
То – бабуся твоя, Оксамито...
Я ж її зіллям добрим й цілющим
Зобов’язана власним життям...

...І тому – я тобі прислужуся!!!
З бусурманами впораюсь зіллям,
Що зварю з ваших зібраних маків...
Увіллю сонне зілля в питво...

Бо мурза лиш мені довіряє –
Я від смерті його рятувала!!!
Спатимуть три доби супостати...
Ви ж – тікайте від лиха цього!!!»

***
...Так усе і було... Бусурмани досхочу напились та наїлись...
Їм сподобалась диво-горілка, у котру відьма зілля влила...
Вранці всі супостати лежали, як снопи... І жахливо хропіли...
Навіть вранішня пісня пташина розбудити «чортів» не змогла...

Козаки через два дні примчались... Оточили напасників сонних...
Пробудити їх теж не зуміли... І відправили в річку, на дно!!!
А врятовані юні дівчата – у спасителів вмить закохались...
Не одне там весілля гуляли... І лилось там рікою вино!!!

...Хлопця доброго – вірного друга, чорноокого, з серцем вогняним,
чоловіка зі справжнім коханням, – Оксамита теж хутко знайшла...
Обвінчалася з ним... На весілля милих подруг-дівчат запросила...
І прикрасила маками свято... За рятунок їм вдячна була!!!

Добру знахарку дівчина наша також дуже чекала на свято...
Разом з милим бабусю шукала... Назбирала для неї квіток...
Від колишніх невільниць, від себе їй бажала «спасибі» сказати!!!
Та стареньку бабусю-чаклунку відтоді і не бачив ніхто...

(все закінчилось добре, нарешті)

...Має квітка стосунок до смерті...
І до сну... І до темної ночі...
Бо обвиті гірляндами маків
Зі скорботою в серці вони...

Та ця квіточка – неоднозначна,
Бо вона про кохання шепоче!!!
Пелюстки оксамитно-червоні –
Як святої любові вогні!!!

...Закінчилось все добре, нарешті...
Сон смертельний від маків дістався
Бусурманам жорстоким, огидним,
Що в полон захопили дівчат...

А ось макові крила кохання –
Заслужили прекрасні дівчата!!!
І кмітливістю... І серцем добрим...
Їх зламати не зміг супостат!!!


ПРИМІТКА:

Українську легенду про маки – дивись тут:
http://abetka.ukrlife.org/symb_mak.htm

P.S.: Картинка – з Інтернету.






Количество отзывов: 0
Количество сообщений: 0
Количество просмотров: 35
© 11.08.2022г. Елена Палагута
Свидетельство о публикации: izba-2022-3365632

Метки: цветы, легенды о цветах, мак, легенды о маках, цветочные сказки,
Рубрика произведения: Поэзия -> Стихи на иностранных языках
Подрубрика: Стихи про природу











1