Стихи
Проза
Разное
Песни
Форум
Отзывы
Конкурсы
Авторы
Литпортал

Ніщо не вічно на Землі (поетизована легенда про соняшник)


Ніщо не вічно на Землі (поетизована легенда про соняшник)
­­­­З альбому «Квіткова Казка»

«НІЩО НЕ ВІЧНО НА ЗЕМЛІ...»
(моя «поетизована реконструкція»
за мотивами української легенди
про соняшник)

***
...Колись давнісінько Верховна Мати-Сонце любимим донькам з променистими серцями
на грішну Землю опускатись дозволяла – з квітками дивними там трішечки пограти...
Вдихнути запах квітів, що чарує душу... А вранці – перлами у росах спалахнути...
Сплести із пряних трав віночки запашисті... І принести додому їхні аромати...

Гуляли дівчата по лугових просторах... Співали... Гралися... І мріяли про щастя...
І дарували травам сили чудодійні... В серця квіток вливали іскри чарівництва...
Вінки звивали не звичайно... По-відьомськи!!! Квіткам і кольору сенс тайний надавали...
А фарби сонячні – любили особливо!!! І поклонялися тим квітам, і молились...

***
...З людьми красуни зазвичай не спілкувались... Не дозволяла Мати зближуватись з ними...
«Ніщо не вічно на Землі!!! – вона казала. – А вам судилось не одне століття жити...»
Та одного дня Донька Сонечка молодша, у час західний повертаючись додому,
забрати свій вінок з купальських трав забула... І довелося на Землі їй залишитись...

Вернулась дівчина на лугову поляну... А там – з віночком грає парубок прекрасний!!!
Високий... Статний... Синьоокий... Світло-русий... І мовчки дивиться на неї... Так безстидно!!!
Зніяковіла діва... Руку простягнула... «Вінок віддай!!! Бо я додому поспішаю...
Там мама жде... Не спить – хвилюється за мене... Боюся, завтра Мати-Сонечко не зійде...»

...«О ні, Красунечко! Ти мила... Серцю люба... І в ніч купальську я тебе не відпускаю!!!
Тепер жених я твій, а ти – моя невіста! Сплету і я тобі віночок до заручин!!!
Вінковий обмін на Купалу – це наш звичай... І стародавній... І красивий... І священний...
Давно пов′язаний із Сонцем всемогутнім... Тому – впиратися не треба в день урочий!!!»

«В літній день Сонцестояння
Сонечко «йде до вінця»!!!*
Творить диво світосяйне
У закоханих серцях...

Ти – зоря моя! Промінчик!!!
Сонечка священний дар!!!
Серденька мого пломінчик!!!
Твій вінок – я не віддам!!!

Стань невістою... Жоною...
І «люблю» шепни мені...
Під ялиною** святою,
Що купальські ллє вогні...

Я сплету тобі віночок
З гарних квітів й диких трав...
А купальська зорна нічка
У лісок запросить нас...

Знайдемо «червону руту»,
Папороті квіточки...
Позабудем біль і смуток...
Всміхнемось, як діточки...

Будем ранки солов’їні
Разом зустрічати ми...
В пахощах черемх невинних
Відчувати гімн весні...

До останнього дихання
Берегти клянусь любов!!!
Ти почуй моє визнання!!!
І – залишимося вдвох!!!»

***
...Зачарував дівчину молодець прекрасний!!! Живою посмішкою... Добрими словами...
І сяйвом ніжності в закоханих очатах... І обіцянкою всевічної любові...
Дівоче серденько пред хлопцем – не встояло!!! Вона схотіла на Землі з ним залишитись...
І з першим променем зорі пішла у Сонця просити визначити нить своєї долі...

«Мамо, прости! Серденько дівоче
Просить весни... І любові хоче!!!
Квітка-душа сповнена тепла...
Від ніжних слів, як веснянка, розцвіла...

Мамо, прости... Як Бог...
Благослови... Як Бог...
Щастя неси... Як Бог...

Мамо, прости! Та земне кохання
Дух мій п’янить!!! Без кінця і краю...
Квітка-душа «світлячків»*** несе...
Наче весна в серці люблячім живе...

Мамо, прости... Як Бог...
Благослови... Як Бог...
Щастя неси... Як Бог...»

***
...Засумувала Мати-Сонце... Засмутилась... За хмару скрилася... Невтішною сльозою
сукупно з дощиком всю Землю окропила... Так не хотілось Доньку заміж видавати!!!
Вона сердилася... Пояснювала Доньці, що обіцянки від людей земних не вічні...
І повернутись в рідний дім благала Доню... Але їй Райдугу Надій рішила дати!!!

«Не стану я тебе тримати, рідна Доня...
Живи щасливо безліч зим і безліч літ!!!
Нехай любов земна в душі цвіте весною!!!
Та пам’ятай – ніщо не вічно на Землі!!!

Ніде не буде краще, Донечко, ніж вдома...
Тобі тут раді всі... Тебе тут люблять, ждуть...
Але, коли ті обрала шлях невідомий,
То до випробувань земних готова будь!!!

Молитись буду за твоє земне кохання...
Щоб ти щасливою була багато літ!!!
А вибір твій «земний» не став лише стражданням...
Але, на жаль, ніщо не вічно на Землі!!!»

...Попереджала Мати-Сонце рідну Доньку, що неможливо буде виправити вибір...
Що потім Доця повернутися не зможе... І що не вийде «потім», як «раніше», жити...
Та, зачарована своїм коханням першим, Дочка порад від Мами слухати не стала...
Заради щастя все погодилась терпіти... Пішла із дому, щоб коханого любити!!!

***
...А час минав... І будні сірі й сумовиті, цілодобовий труд на благо господарства
не дозволяли діві Сонцем милуватись... Відпочивати серед квітів із коханим...
Рожеві ранки зустрічати разом з любим... Трель соловейка чути в сутінках західних...
Ловити запахи квітучої черемхи... І насолоджуватись з милим спілкуванням...

...Скучала дівчина по дому... Сумувала... І часто слізоньки за мамою роняла...
А чоловік все рідше обіймав дружину... І перестав слова їй ніжні шепотіти...

«Де солов’ї, що нам колись пісні співали?!.» – з сумною всмішкою вона його питала...
«Не вічні трелі солов’я!!! – відповідав він. – Не будем більше ми радіти їм, як діти...»

«А де черемха – та, що ранньою весною своїм медвяним ароматом нас п’янила?»
«Та що ти, мила... Чарівне черемх цвітіння – не може вічним бути!!!» – чоловік сміявся...

«А де любов твоя, в якій мені ти клявся?!. Ну, де?!!» – з надією питала знову діва...
«Любов – не вічна!!! – говорив він різко, грубо. – Її, можливо, і нема... Я просто грався...»

***
...Це усвідомлювати все – було боляче... І стало жіночці так гірко! Так самотньо!!!
Забувши гордість й сором, дівчина благала, щоб Мати знов іі зуміла в дім пустити...
Звичайно, Донечку Матуся пожаліла... Теплом окутала... Промінням обласкала...
Але, на жаль, на Небо не змогла забрати... Лиш обернула Доню в соняшник – у квітку!!!

...Як дитиночка тягне до мами
Ніжні ручки свої й просить ласки,
Так і Соняшник – Донечка Сонця –
Тягне вгору свої пелюстки...

До Матусі – пестливого Сонця –
Він звертає очата... Жде казки...
Там шукає тепла... І спасіння
Від мінливості злої судьби...

...Ну, а Сонечко, як справжня Мати,
Приголубити завжди зуміє!!!
І в любові та ніжності Доці
Не відмовить ніколи вона!!!

Ось і Соняшник – Донечка Сонця –
Сил душевних для нас не жаліє,
Розсипаючи сонячні іскри
Щастя, Радості, Світла й Добра!!!


ПРИМІТКА:

1. Українську легенду про соняшник – дивись тут:
http://www.lepestok.kharkov.ua/story/s20170802.htm

2. Дана казка – поетичний переклад моєї однойменної казки,
опублікованої раніше:
https://stihi.ru/2020/06/13/7201
(© Copyright: Елена Буторина-Палагута, 2020
Свидетельство о публикации №120061307201)

а також:
© 28.06.2020г. Елена Палагута
Свидетельство о публикации: izba-2020-2840876
https://www.chitalnya.ru/work/2840876/

* «Сонце до вінця йде» – означає:
на Івана Купалу визначаються пари для вінчання та одруження.
https://ru.wikipedia.org/wiki/Иван_Купала

** «Під ялиною» – означає:
ялина – обрядове (священне) купальське деревце, гільце.
https://ru.wikipedia.org/wiki/Иван_Купала

*** «Квітка-душа «світлячків» несе» – означає:
«світлячки» на Купалу – висвітлюють шлях закоханих до квітки папороті,
є прикмета: «На Івана Купалу з’являються світляки».
https://ru.wikipedia.org/wiki/Иван_Купала

P.S.: Картинка – з Інтернету.
Автор лакової мініатюри – Художниця Надія Стрілкина.






Количество отзывов: 0
Количество сообщений: 0
Количество просмотров: 20
© 17.06.2022г. Елена Палагута
Свидетельство о публикации: izba-2022-3330966

Метки: цветы, легенды о цветах, подсолнух, легенды о подсолнухах, цветочные сказки,
Рубрика произведения: Поэзия -> Поэтические переводы
Подрубрика: Стихи про природу











1