Село моє зеленочубе.

Мені згадалось, як маленькою була.
Згадалося, моє село зеленочубе.
Село гуло, воно жило, цвіло і гомоніло.
Повітря зовсім інше і небо голубе було.

Згадалося, які привітні були люди.
Щирі посмішки, підтримка та тепло.
Ці люди були дійсно життєлюби.
Уміли працювати, веселитись, згуртовуватись у журбі.

Тоді, раділо серце, та душа співала.
І навіть, якщо чогось в житті не вистачало.
То людяність спасала, та живила.
Вона з′єднувала всіх людей уміло.

Пройшли роки, куди це все поділося не знаю.
Руйнується село, вмирає, та
люди не такі уже веселі.
Розчарування, смуток поселився і панує.
Але в очах людей надія не згасає.

Мені так хочеться, вернутися в ті часи.
Хоч на хвилинку, пригорнути рідних.
Зігріти своє серце, цим споминам завдяки.
Повірити, що ще настануть радості роки.