З минулого школяр

Зима. Село. Дерева наче в казці,
під льодом став, покритий снігом яр.
А зі стіни на мене в жовтій рамці,
знов дивиться з минулого школяр.

Невже це я? У себе жартівливо,
не знаючи для чого запитав.
Він теж, у свою чергу, мовчазливо,
зрадів тому, що я його впізнав.

Спитав у мене: - Як я поживаю?
Своїм буденним поглядом німим.
- Сивію, друже, а чому не знаю,
- ділюся наболілим із малим.

Темніє рано. Наступає вечір,
у грубу дрова підкидаю я.
Тепло від неї огортає плечі
і знов на мене дивиться хлоп’я.

Зима. Село. Навколо все заснуло,
лиш ми удвох розмову ведемо,
про те що є і що давно минуло
й вирішуємо: - Ще поживемо.