Таємничий храм

Баничі позаду, Мацкове десь там…
Йду через леваду в таємничий храм.
Неквапливим кроком йду до нього я,
вже багато років, все своє життя.

Наді мною в небі ластівки снують,
віковічні верби воду з річки п’ють.
На горі діброва, квітів острівки,
край села «підкова» Есмані – ріки.

Трави шовковисті туляться до ніг,
шлях в моє дитинство поміж них проліг.
Пісня колискова котиться вдогін,
сторона казкова з чотирьох сторін.

Гріє серце й душу спогадів тепло,
зупинюсь і рушу знов в своє село.
Баничі позаду, Уздиця десь там,
а я в рідну хату входжу, наче в храм.