Стихи
Проза
Разное
Песни
Форум
Отзывы
Конкурсы
Авторы
Литпортал

Мій кращий друг - зухвалість!18+


Пролог.
Я давно мріяла поспілкуватися з Валерією. 2000 рік. Мені 14-ть, я дев′ятикласниця. В школі я була справжньою вигнанкою: товста, рудоволоса та ще й з незаможної родини... Валерія ж навпаки була високого зросту, світловолоса, сіроока, струнка, донька заможних батьків... Вона навчалася в одинадцятому класі та мала сестру шестикласницю Ірену. Ірена навідміну від старшої сестри була чорнявою, темноокою, пухкенькою, спортивної зовнішності (мабуть, займалася якимось видом спорту, бо я бачила її влітку... Господи! Які в неї му коли на тілі! Хлопці поряд з Іреною виглядали немов тінь)
Про сестер ходили різні байки:і про те, що старша з них відносилася до інших дівчат, зокрема до однокласниць, з презирством; про те, що Ірена лупцювала всіх... Не знаю, кого вона там лупцювала, але мене особисто Ірена жодного разу, навіть, словом не зачепила! А могла б! Це була б не дитина, бо мене лупцювали в школі всі, кому не лінь, а кому лінь, ті просто принижували, бо я була, на їх думку, найогиднішою персоною в школі і за мене не було, кому захиститися. Так, коли я бачила Ірену, вона постійно була галасливою, енергійною, активною, але мене не займала!
Подейкують, що сестри ворогували... Не знаю. Не бачила!
Чула історію, про те, як в дев′ятому класі Валерія підставила своїх однокласників. Її однокласниця Аня Шпаченко передала їй шпаргалку, а Лєра її не заховала і на питання вчительки:"Що це?" Вона відповіла:"Це вони мені передали..." Реакція класу зрозуміло, гадаю, яка.
Але що б я про них не чула, в словах дівчат відчувалася якась заздрість, злість тощо. Хлопці мріяли про зустрічі з ними, прагнули доторкнутися до них...
Але дівчата були недосяжними.
Хоча... За Лєрою з восьмого класу щоразу приїжджав якийсь юнак на красивій машині... Він щодня забирає її зі школи. Юнак, як сама Лєра, був завидним: високий, спортивний, середньої статуту брюнет з темними очима.
Ех, якби я могла, я б позаздрила їй! Але я не могла, тому що дане почуття було мені не знайоме.

Глава 1. Знайомство
Того дня в мене мала бути додаткова з математики. Минав останній урок. Аж раптом:
- Лариса Григорівна захворіла, тому математики не буде! - вигукнув однокласник Женька
- Ура-а-а! - підтримав його клас.
- Тихше, тихіше, діти - намагалася втихомирити вчителька Марія Юріївна
"Якщо це правда, що каже Женька, то я одразу ж після уроку побіжу до дому" - думала я - "тільки б мене ніхто не займав, тільки б мене ніхто не займав".
Я якось досиділа п′ять хвилин уроку за своєю останньою парою. Після дзвінку всі дружньо зібралися й побігли...
- А ця, як завжди, не з нами! - хтось вигукнув у мою сторону.
Зібравши книжки та зошити до ранця, діждавшись, коли інші залишили клас, я вийшла з нього, як завжди, з надією, що зараз хтось (зазвичай Дашка, Юрка, Дімка або Аліна з 9-А) почне шкодити мені. Але ні... Навколо нікого. Я пройшла далі, до вікон, по коридору... Нікого. Хм, дивно. Спускаючись східцями, я й тут очікувала підніжки. Але й тут нікого. А ще я очікувала побачити Валерію з її другом та Іреною. Але побачила ... лише Валерію... Хм... Дивина... Вона стояла біля вікна й голосно розмовляла по-телефону:
- Ірена, ну чому ти не хочеш? - питала дівчина сестру
Я тим часом ніяковіючи йшла до неї
- Ну не хочеш, не треба - проповила Лєра
Я пробігла повз неї, зніяковівши (я, мабуть, була схожа на дурника), відчинила вхідні двері й зібралася далі йти, але тут:
- Дівчино! - я почула знайомий голос - дівчино, почекайте
Я стала, зніяковівши, озирнулася й побачила Валерію, яка йшла до мене. Вау! Вона була в обтягуючій майці з фото Поля Маккартні, шортах джинсових нижче бедр, білих кросівках. Загалом виглядала вона ідеально.
- Поспішаєш? - запитала Лєра
- Ні - відповіла я. Мене й справді шарпало сумління: з одного боку я вже хотіла бути вдома, з іншого мені хотілося б по спілкуватися з цією вишуканою пані.
- Як тебе звуть? - запитала Лєра
- Ксюша - спокійно відповіла я
- Дуже приємно, а я Лєра
- Взаємно
- Ходімте он туди
І я погодилася. Ми йшли у напрямку парку. Я опустила голову, аби не зустрічатися з її виразними очима, які щомить поїдали мене і я від цього ще більше ніяковіла.
- Які плани на літо? - питає моя співрозмовниця
- Ніяких. Буду вдома - відповідаю
- Чому?
- Мені немає, до кого їхати, в мене немає ні бабусі, ні діда
- А ти не хочеш поїхати до Одеси?
- Ну... - мене привело в шок це питання з натяком. Я, звісно, бажали вже вирватися хоч кудись зі своєї вулиці, але це якось дивно...
- Знаєш що? - не дала вона мені відповісти - Моя сестра відмовилася від поїздки цього року, тому я хочу, щоб зі мною поїхала ти, Ксюша
- Але ж ми геть не знайомі?..
- Нічого, познайомимося! - радісно сказала Валерія
- Але ж мої батьки... - не встигла доказати я
- А ти збреши їм про тур-поїздку зі школи. Ну що? Дружба?
- Гаразд
Про її друга я не мовила ні слова, адже вважала, що це буде не скромно.
Ми йшли вже далі до дому і розмовляли ні про що.
- Коли в тебе випускний? Ти ж з 9-Б, на скільки я знаю? - питає дівчина
- Так, випуск 21-го червня
- Можна я прийду до тебе на випускний?
- Так.
- Куди потім плануєш?
- Буду закінчувати одинадцять класів
- А я дємбєль, останній рік! - посміхнувшись, сказала Валерія - Приходь до мене на свято 23-го червня!
- Добре
Ми дійшли до наших домівок. Виявляється, Валерія, жила в сусідньому домі, а я не бачила. Дивно.
Я зайшла до під′їзду, піднялася на четвертий поверх, встромила ключ у двері власної квартири, однак двері виявилися відчиненими
- Маємо! - вигукнула я
- Чого тобі? - озвався з кімнати голос матері
- Ні, нічого...
Кинувши з себе ранець, знявши свої подряпані старі кросівки, я пішла з ранцем на кухню, поїла борщу, звареного мамою й прийнялася робити домашнє завдання. Але щойно я взяла до рук ручку, щоб писати, як відчула, що мене охопив мандраж. Я не могла нічого з собою вдіяти. Знаю, що це вона, Валерія, так на мене діє. В голові були лише думки:"Сьогодні я була з нею! Господи, яка вона!" і тому подібне. Цікаво, а вона думає про мене? Але дивно, чому вона не сіло не впало пропонує мені поїхати з нею? Ми ж майже не знайомі. Це щось не те...
Зробивши домашнє завдання, знову я думаю про Валерію.
Лишаючи до ліжка у вечері, мене не покидають думки про мою нову подружку. І все знову й знов:"Господи, яка вона! Словами не описати! Сьогодні я познайомилася з нею!" І я заснути не могла. Всю ніч не спала. А вранці встала і, як на диво, спати зовсім не хотілося. Такою я була щасливою!
Поснідавши о 7.00, я подякувала мамі й почала одягатися до школи. Взяла ранець й вийшла з дому






Количество отзывов: 0
Количество сообщений: 0
Количество просмотров: 66
© 08.01.2021 Роксана Дива
Свидетельство о публикации: izba-2021-2989068

Метки: Лесбийская проза, лесбиянки, гламур, проза для подростков, проза о подростках,
Рубрика произведения: Проза -> Эротика
















1