Стихи
Проза
Разное
Песни
Форум
Отзывы
Конкурсы
Авторы
Литпортал

Дідусь. Ти живий у моїй душі.


Дідусь. Ти живий у моїй душі.
Я пам′ятаю тебе Дідусе...
Я згадую Вас дідусю. Частіше коли ми були удвох. Біля корів Квітки, Чайки і Мар′яни. Ви повчали тоді мене, до тварин треба з любов′ю завжди ставитися.
Пам′ятаю наших песиків:
Каштанчик(на фото), Чіпка, Рей, Барон і всі вони слухалися Вас. Звісно, ви тихцем від бабусі ховали у каптур гостинці. Тонка скибочка хліба і великий шмат сала. Ви чудовим другом були для них.
Дідусю!
Пам′ятаєте як ви мене будили до школи? Рівно о шостій ранку, ви вже були у моїй кімнаті. У брудних черевиках із хлівника де ви вигрібали какавельки корів, мазюкаючи мені килим. Як я на Вас тоді бурмосилася. А тепер, я все ладна віддати щоб Ви і досі продовжували бруднити килим, тільки би живі були. Здоровим. Моє дитяче серце відчувало захищеність. Тоді чомусь не розуміла ці незначні щасливі моменти.
Дідусю:) я дійсно Ваша онука.
Бо перейняла дуже дивну звичку.
Коли бабуся готувала борщ із пампухами, ви заходили на кухню і дивилися що є смачненького. Всі каструлі перераховані. Кришечки також. Треба повбивати мух, загорненою газеточкою. Хльоп-хльоп. Бац-бац. І бабуся горланить на нас вже обох. Я також заглядаю. Традиційне в нас схоже.
Більше за все, я ВДЯЧНА Вам за любов до читання. Ви навчили мене любити книги. Навіть коли смакуєш. Мозок як і шлунок потребує харчування.
Дідусе. Ми мало говорили про любов. Я ніколи не чула щоб Ви говорили, що любите мене. Ви показували. Коли прийшли до мене. Із пораненою рукою. Ненароком потрапивши до гострої коси. Прийшли до мене, щоб я обробила вам руку. Не до бабусі. Не до тата. Не до доньки. А до мене, здавалося непомітної дівчинки, яка могла би ускладнити цю рану, своїми незграбними ручиськами.
Довіра. Ви довіряли мені. Це і є Любов.
Мій дідусь Олексій. Пройшов роки Голодомору. Війни. Бачив все на своєму шляху. Був рівний зі всіма людьми. Чудовий батько для мого татка. Завжди любив мене молодшу онуку. Завжди зустрічав мене. Зі школи. Технікуму. Роботи. Очікуючи на лавці. Це тільки зараз починаю згадувати, відроджувати пам′ять у серці своєму....
Дідусю. Дякую Вам. Ви живі в моїй душі. Пам′яті. Гарні миті міцні за хворобливу Образу.
Я щаслива дівчинка. Темрява не отримає свою "перемогу".
Коли людина відходить, її Душа потребує згадок. На небі, серед хмарок у віконці вона очікує Світло. Про неї не забувають. Згадують. А в Темряві, Душа літає і перетворюється в пилюку. Забули. Непотрібна і була. Померла навіки.
Не забувайте. Вони живі, доки ми пам′ятаємо.





Рейтинг работы: 0
Количество рецензий: 0
Количество сообщений: 0
Количество просмотров: 7
© 18.09.2020 Альбина Диденко
Свидетельство о публикации: izba-2020-2900372

Рубрика произведения: Проза -> Письмо


















1