Стихи
Проза
Разное
Песни
Форум
Отзывы
Конкурсы
Авторы
Литпортал

І нам вже це – не повернути


Ніхто не думав і не знав,
Що цей вогонь в останнє –
                                                  в їх душах палав.
Ніхто й подумати б не зміг,
Що більше сонце не розтопить сніг.
Але так сталось недарма, 
І він, й вона давно вже знали,
Що більше не прийде весна.
Не буде сонячно і тепло.
Не буде так, як у дитинстві–
Коли на поміч звали ми
І нам усі допомагали
Коли усі нас пам′ятали.
Але уже минув той час
І більше нам його не повернути.
Нажаль, коли потрібні нам вони
Їм неможливо зрозуміти:
хто ми такі, з якої давнини
і взагалі, чиї ми діти?
І ми блукаєм серед кладовищ
Наших нездійснених надій і мрій.
Хтось заблукає й сам потрапить вниз
А хтось блукає й досі серед них...





Рейтинг работы: 7
Количество рецензий: 1
Количество сообщений: 0
Количество просмотров: 13
© 17.09.2020 София Олган
Свидетельство о публикации: izba-2020-2899334

Метки: кладовище, весна, дитинство.,
Рубрика произведения: Поэзия -> Экспериментальная поэзия
Подрубрика: Стихи про жизнь


Алла Веретина       17.09.2020   10:07:10
Отзыв:   положительный
А хтось блукає й досі серед них... - Згодна з Вами.
Знання як розпізнати психопата, береже життя та долі людей.
Гарний вірш, мені сподобався.


















1