Стихи
Проза
Разное
Песни
Форум
Отзывы
Конкурсы
Авторы
Литпортал

Моя парасолька


Моя парасолька
                               “Se mai foco per foco non si spense…”
                                                                     (Francesco Petrarca)*

Люди під парасольками снів.
Осінній дощ – це мара,
Це привид нудного міста «сьогодні»,
Це жебрак, який у рваному піджаку
Нудно співає своє нудне:
«Senor, una moneta,
dammi almeno un centinaio di lire!»**
Осінній дощ – це Венеція,
Що висить над каналами буднів,
Це хворий священик,
Що тобі відпускає гріхи,
Це сутана старого монаха,
Якого чомусь називають Бог,
Хоча він просто глядач
Цієї вистави без кульмінації та епілогу,
Де море артистів і один глядач,
Який більший ніж море.
Я блукаю завжди
Під чорною парасолькою ночі,
Дивлюсь у порожнечу своїх снів,
Візьму квиток у місто
Під назвою Завтра,
І під деревом Бодхі,
Почитаю потріпаний томик віршів
Старому папузі…

Примітки:
* - Якщо твій вогонь не загаситься іншим вогнем... (Франческо Петрарка) (іт.)
** - Сеньйоре, одну монетку, дайте хоча б одну сотню лір! (іт.)






Рейтинг работы: 0
Количество рецензий: 0
Количество сообщений: 0
Количество просмотров: 3
© 01.07.2020 Нестор Степной
Свидетельство о публикации: izba-2020-2843537

Метки: верлібр, модернізм,
Рубрика произведения: Поэзия -> Верлибр


















1