Стихи
Проза
Разное
Песни
Форум
Отзывы
Конкурсы
Авторы
Литпортал

Зорі згасають


Зорі згасають
                                   «Зорі згаслі
                                     Засипали попелом лоно
                                     Зеленої річки…»
                                                                 (Федеріко Ґарсія Лорка)

Зорі гаснуть
Лишається попіл –
Сірий гіркий попіл.
Тому і небо над країною хмар
Попелясте – бо світить
Попіл – гарячий ще,
Грань замість зір – тих попелищ –
Саме тих – металевих,
Які запалюють не смолоскипи
І навіть не блискавки-треби,
Не учні-нездари
Прометея мрійника.
Запалюють металеві почвари
Диких брунатних варварів.
Зорі гаснуть.
Може тому, що несила
Дивитися з чорноти отої
На дідизну-попелище.
Може.
А може тому, що світло
Таке недоречне
У мороці надто густому,
Надто тягучому
Смолянисто-липкому
І важкому, як цегла
Для підмурків каплиці
Ренесансу отруєного.
Зорі гаснуть.
Не соліть їх попелом
Черствий хліб щоденності.
А може ми просто не бачимо
Того дивака старого
У плащі дірявому,
Що гасить, як свічки,
Наче китайські ліхтарики,
Останні свічада Неба
Епохи занепаду.
В може не гаснуть?
А може це просто світає
Над попелищем Борджіа,
Може з того попелу
Колись виростуть квіти,
Які побачити
Вже буде нікому.





Рейтинг работы: 0
Количество рецензий: 0
Количество сообщений: 0
Количество просмотров: 4
© 24.06.2020 Нестор Степной
Свидетельство о публикации: izba-2020-2837939

Метки: верлібр, модернізм,
Рубрика произведения: Поэзия -> Верлибр


















1