Стихи
Проза
Разное
Песни
Форум
Отзывы
Конкурсы
Авторы
Литпортал

Розірване небо


Розірване небо
                             «Подивіться, розірвано небо
                               тінями привидів
                               серпневої прохолоди вечора!»
                                                        (Федеріко Ґарсія Лорка)


                      Тим, хто не повернувся (на відміну від мене).

Небо розірване:
Тільки шмати тої тканини синьої:
Шийте з неї шати паяцам:
Бо в світі де все розділено-розірвано
Все, навіть небо
Шматовано привидами
Серпневої прохолоди вечора:
Того самого серпня,
Жаркого і металевого,
Того гішпанського –
Де кожному гідальго кулю,
А кожному мрійнику смерть,
А кожному блукачу степ
І безнадії кавалок.
Серпень заліза розпеченого:
Привиди прохолоди вечора
Тинялися між зіницями яструба,
Між сторінками книги
Про сліпого філософа.
А ми тоді тільки вчилися
Розуміти, що смерть кумедна,
Що вона тільки вигадка,
Тільки ілюзія
Нашої свідомості хворої.
Ще рахували ми дні й години
До заграви світанку літа –
Бодай останнього, бодай недоречного,
Але нашого.

А ріка все текла.
І то не мідна, а синя.
Я думав – то клапоть неба –
Заплата його шовкована.
А то просто ріка – каламутна,
Наче епоха Аларіха.





Рейтинг работы: 0
Количество рецензий: 0
Количество сообщений: 0
Количество просмотров: 9
© 21.06.2020 Нестор Степной
Свидетельство о публикации: izba-2020-2836083

Метки: верлібр, модернізм,
Рубрика произведения: Поэзия -> Верлибр


















1