Стихи
Проза
Разное
Песни
Форум
Отзывы
Конкурсы
Авторы
Литпортал

Те - вічне, що поруч


Те - вічне, що поруч
                                            «Тільки не для краєвиду
                                              Даю тобі дихання, -
                                              Мовить страждання.»
                                                                        (Вернер Ламберзі)


Блукаю осіннім садом,
Де замість листя
На деревах-привидах
Шурхотять вірші-одкровення
(Кров дерев, кров трави),
Блукаю в повітрі – дихання,
Блукаю по воді – голос хвиль,
Дні й роки, відчуття
Які мені дарувало страждання,
Воно ходить нечутно,
Воно зажди поруч
І шепоче, шепоче, шепоче:
«Дарую тобі життя
І шматочки сезонів
З яких ти майструєш новели
Про мене – бо я життя,
Бо я суть цього світу,
Я з вами – завжди.»
А я з клаптиків краєвиду
Шию собі плащ:
Пришиваю дощ до озера,
Дерева до п’ятниці,
Місяць до хвиль:
Кравець. Краще б шив я намети
Чи уламки глечиків
Глиняними нитками слів
(А за вікном човни-метелики
Пливуть чи то летять в Арморіку –
Країну диваків-бритів. Камені
Сторчма в Небо – таке ж синє
Як всюди. Тільки не в комірчині.)






Рейтинг работы: 0
Количество рецензий: 0
Количество сообщений: 0
Количество просмотров: 6
© 14.02.2020 Шон Маклех
Свидетельство о публикации: izba-2020-2733571

Метки: верлібр, модернізм,
Рубрика произведения: Поэзия -> Верлибр















1