Стихи
Проза
Разное
Песни
Форум
Отзывы
Конкурсы
Авторы
Литпортал

Останнє яблуко


Останнє яблуко
                                           «А ти сам – останнє яблуко на дереві,
                                             чекаєш, поки вітер поволі розхитає тебе…»
                                                                                                      (Рей Бредбері)


Я останнє яблуко
На дереві пізнання добра і зла.
Висну червоним сонцем
Над зеленим моріжком невідання,
Марно чіпляючись
До зламаної гілки істини.
Отак і висну між синім небом віршів
І м’якою землею кудлатих зайців,
І знаю, що падати
(Не те саме, що літати)
Мій обов’язок прочанина повітра
(Бо повітря це теж храм).
Було колись бажання літати
Між зеленого листя оновлення
У крислатій кроні пізнання,
Тікаючи від важких рук
Неандертальця Адама
І твердих дзьобів пташок навіювання,
А зараз тільки очікування:
Холодного вітру книг.
Наразі тільки метелики й бджоли
Дивляться у синяву Неба просвітлення
І думають, що то не яблуко, а зірка
Чи то палаючий астероїд,
І чекають мого падіння,
Як появи нового пророка
Чи то нетлінної істини
(Бодай шматочка),
І думають, що вони не бджоли,
Не лускокрилі квітокрили,
І не літуни крилотихі,
І не дзижали волохатопилкові,
А шестиногі Ньютони
Чи то вусоворушильні Кальвіни.
Не сприймайте мене як знак –
Я просто останнє яблуко:
Самодостатнє, як крапка
У книзі буття людства.





Рейтинг работы: 0
Количество рецензий: 0
Количество сообщений: 0
Количество просмотров: 7
© 08.02.2020 Шон Маклех
Свидетельство о публикации: izba-2020-2728992

Метки: верлібр, модернізм,
Рубрика произведения: Поэзия -> Стихи на иностранных языках















1