Стихи
Проза
Разное
Песни
Форум
Отзывы
Конкурсы
Авторы
Литпортал

Далекий край


Із колодязя дівчина 
Воду  набирала
І на свою на біду
Його покохала.

Полюбила, покохала
За гарную вроду,
А тепер хоч головою
З моста та у воду.

Ізмінив мені мій милий
І знайшов другую
Та й поїхаів він до неї
В країну чужую.

Чужий край, чужії люди
Куди глянь, вони усюди,
А його кохана, мила
Дома жде, чекає сина.

Він поїхав і не знає,
Що в близькому ріднім краї
Немовля в колисці плаче,
Но а він його баче.

І не бачить, і не чує
Та з другою лиш воркує,
А на сердці смуток є
Жінці каже він своє.

Я поїду в край далекий
Батька, матір повидать,
А про першу, що кохала
Не могла вона і знать.

Він приїхав, батько й мати
Осоромили його,
А внучати не цурались
І любили, як свого.

Розказали про кохану
Що чекала увесь час
Він купив був їй хустинку
І помчавсь до неї враз.

На лиці її рум′янець
Лише стомлена вона,
А в колисці тій маленькій
Сина вона пелена.

Син його немов чекає
Ніжні ручки простяга,
А вона над ним ридає
І судьбу лиш проклина.

А її коханий рядом
В хату входить тихо він
І кладе хустинку білу
Подарунок свій на стіл.

Обійма він її ніжно
Одне каже лиш прости,
Якщо зможеш, ти кохана
Чаєм мене угости.

Не поїду я до тої,
Що в далекій стороні,
Буду лиш з тобой на віки,
Якщо віриш ти мені.

Так зостались вони разом
Син росте в них на глазах,
А дівчина в хусткі ходить,
Тепер ходить не в сльозах.





Рейтинг работы: 0
Количество рецензий: 0
Количество сообщений: 0
Количество просмотров: 9
© 04.12.2019 Иван Василъев
Свидетельство о публикации: izba-2019-2685521

Рубрика произведения: Поэзия -> Лирика любовная














1