Стихи
Проза
Разное
Песни
Форум
Отзывы
Конкурсы
Авторы
Литпортал

Переклад Вірою Кириченко на укр. мову


Переклад Вірою Кириченко на укр. мову
Переклад Валентини Кисельової

Вірою Кириченко

Вона впустила випадково ложку.
Звук був сильнішим пострілу в тиші,
Злякавшись, здригнулась, навіть, трошки.
Нервово кинув син: - Ти, мамо, не спіши...

Злетіла змією невістка її,
Немов би ступила на голку.
Сказала: - Не місце їй в нашій сім′ї -
Кидає крихти на чисту підлогу.

Тепер вона, скажу, мене дістала.
Я не повинна бути їй слугою.
Так от, останній раз тобі сказала -
Вирішуй - я, або вона з тобою.

Кричала голосно та істерично,
Забувши зовсім начисто про гальма.
Зіпсований сніданок був, як звично.
Сльоза застигла кришталем у мами.

Синок мовчав, мовчала і онука,
Той ангелок, якого довгі роки
Тримали, пестивши, старенькі руки.
Онука виросла. Не треба няньки...

В невістку ж ніби біс отой вселився -
Кричить, б′є в гніві кулаком об стіл:
- Щоб завтра ж в зал до неї оселився!
Син встав з-за столу і пішов без слів.

Ридання в матері застигли комом,
Вона не "мама" - "бабця" і "свекруха".
Будинок став чужим і незнайомим.
Де ж їх любов? Для матері - це мука.

Чергова ніч закінчилась безсонням,
Подушка стала мокрою від сліз,
І в голові гуділо монотонно:
- Навіщо, синку, ти мене привіз?

А вранці син підсів до її ліжка,
Боячись глянути в благаючі очі,
Хвилюючись, обнявши ніжно, ніжно,
Сказав їй пошепки ледь чутно, чутно:

- Ти, зрозумій... Мені теж дуже важко...
Між вами я, як між тих двох вогнів...
Тебе в притулок відвезти — так тяжко.
Але з людьми там буде веселіш тобі.

- Мені, синок, веселощів не треба.
Мені разом би з вами, рідними людьми,
Мені б померти, синку, з тобою поруч...
- Та нам з тобою важко, зрозумій ти.

У нас і так - сім′я, робота, хата,
Життя у нас далеко вже не рай.
Дружині, треба теж відпочивати,
А тут ще приготуй, на стіл подай.

- Коли я тягарем, синок, вам стала,
Вези мене в притулок для старих.
Прикривши очі, мати заридала,
Ковтнувши ком у горлі. Син затих.

А через день нехитрії пожитки
У вузлику лежали на підлозі.
Чомусь будинок пригадався, хвіртка...
А дощ стікав по склу, неначе сльози.

- Ну ось і все. Тепер їм тут спокійно.
Без тягара їм буде легше жить.
А я... Напевно варта цього дійсно.
Та ноги не хотіли з хати йти.

А ноги стали ватними від горя,
І серцю місця не було в грудях.
А син, щоб розставання мить прискорить,
Кивнув на двері й наказав: - Іди!

Вона рукою гладила грудину,,
Неначе так ослабне серця біль:
- Давай присядемо на шлях, мій сину,
Щоб він легеньким був - і мій, і твій.

Та що дадуть короткі ті хвилини,
Коли вже термін визначений тут,
І мати раптом обігнала сина,
І першою ступила за поріг.

...Казенний дім. Важкий і спертий запах,
І ліки з їжею і хлоркою навпіл
Он, на дивані, чийсь колишній тато,
В сусідстві теж колишніх мам сидів.

Провів синок матусю до палати,
Прощаючись, промовив сухо: - Мамо,:
Прости мене... А будеш нудьгувати,
Ось телефон. Візьми і подзвони.

І на прощання обійняв він маму,
Притиснув міцно, раптом просльозився,
(Немовби сіль насипали у рану),
Поцілував і в очі подивився.

А в тих очах застигла біль розлуки,
І не загоїти її ніяк.
Тримав в руках її старечі руки .
Затримав їх, не в силах відірвать..

У мами по щоці сльоза скотилась.
- Ти, синку, сам, хоч зрідка , та дзвони.
До пліч синочка близько притулилась:
- Іди, синочок, Хай Бог тебе хранить..

Перехрестила сина триразово,
Зітхнувши, тяжко в ліжко опустилась.
І раптом усвідомила — навіки
В притулку цьому щойно оселилась...

.

Дні потяглися хмуро чередою,
Були так схожі, наче близнюки
За що зустрілась з долею такою?
За що тут матері? За що батьки?

В тузі за сином танула, як свічка,
Молилася, щоб Бог його простив -
ЇЇ кровиночку, її сердечко!
Не намагалась більшого просить..

- Візьми, Господь, скоріше мою душу,
Коли я не потрібна на Землі.
... Світлину сина клала під подушку,
Здавалось їй, - тепліше спати з ним....

А син приїхав з дальнього притулку,
І очі мами згадував при цім.
Той погляд згадував її прощальний
І сльози, що котились по щоці,

І мамин запах рідний, неповторний,
І посивілих мами з віком кіс,
І мамин голос ніжний і, знайомий...
- Навіщо ж маму я туди відвіз?

Як міг забути - важко було мамі.
Що довелось знести їй, пережить,
Коли вона одна мене ростила,
І спокоєм не вміла дорожить...

Який я після цього чоловік,
Раз маму не зумів я захистити,
З ким пуповиною пов’язаний навік?
Ніхто її не зможе замінити.

Дружині не сказавши а ні слова,
Він вранці тайно виїхав в притулок.
- Ось тільки б матінка була здорова,
І я додому матінку вернув би.

Тепер я з неї порошинки здуну,
Не дам сльозинці жодній тій упасти,
Давати їй я буду кращий посуд,
Шматочок їжі кращий буду класти.

Приміщення, нарешті ось, знайоме.
На тумбочках стоїть холодна страва.
І бачить мами ліжечко порожнє..
- Біда!.. - майнула думка. Кепська справа.

І серце миттю обірвалось в грудях сина,
І захиталася під ним підлога,
Руками опираючись на стіни,
Пішов з кімнати, а в душі тривога.

І голос чийсь услід йому: - Послухай!
А по спині стікав холодний піт.
Побачив — йому назустріч з кухлем
По коридору мама його йде.

З плечей відразу впав гнітючий камінь
І сльози щастя бризнули з очей.
Він маму міцно обхопив руками,
Матуся заходилася плачем.

- Синочок!... - За тобою повернувся,
Мамо! Додому йдем збирати речі, -
І як в дитинстві мамі посміхнувся:
- Я так рішив, а ти не заперечуй.

- Сідай в машину, щоб не забаритись!
- Дай на прощання їм махну рукою,
А з вікон їм із заздрістю дивились
Десятки тих очей сумних з тугою.

2.11.2019
Спасибі вам усім, мої небайдужі читачі. Дуже зворушена вашою увагою і розумінням.
Велике прохання до всіх читачів: оскільки вірші викладені не заради популярності і марнославства, а виключно з метою зробити наш світ чистішим, добрішим, милосерднішими то хотілося б, щоб їх прочитало якомога більша кількість людей. Для цього не полінуйтеся, поділіться віршем і поставити "клас". Ваш особистий внесок у добру справу дуже важливий. З великою до вас пошаною і любов′ю, Валентина.

©; Copyright: Валентина Кисельова 2, 2019
Свідоцтво про публікацію №;119110206081





Рейтинг работы: 0
Количество рецензий: 0
Количество сообщений: 0
Количество просмотров: 11
© 29.11.2019 Вера Кириченко
Свидетельство о публикации: izba-2019-2681842

Рубрика произведения: Поэзия -> Авторская песня














1