Стихи
Проза
Разное
Песни
Форум
Отзывы
Конкурсы
Авторы
Литпортал

Сказка "Свет Добра" на украинском языке (авторский перевод с русского языка)


Сказка "Свет Добра" на украинском языке (авторский перевод с русского языка)
АВТОРСКИЙ ПЕРЕВОД РОЖДЕСТВЕНСКОЙ СКАЗКИ "СВЕТ ДОБРА" С РУССКОГО НА УКРАИНСКИЙ ЯЗЫК.

ПРЕДИСЛОВИЕ

В моей книге "Православные истории на Спас"
http://www.proza.ru/2019/08/14/292
из семи моих моих, как Христианского писателя, главных, с моей точки зрения, книг, третьей частью есть книга "Сказки из книги сказкотерапии".
Там дана моя Рождественская сказка "Свет Добра" в адаптации к чтению ее в больницах, где не только Христиане лечатся, но и представители других религий, да и ненаученные вере в Бога люди.
В такой же книге для Христиан "Сказки из книги сказкотерапии для Христиан":
http://www.proza.ru/2019/05/26/84
сказка дается, как ее во всем мире читают уже.
Но она есть на русском языке в этой сборной книге в составе Сборника бесед и рассказов "Страницы из далекого прошлого и настоящего".
А седьмой частью, последней, того моего семикнижья, сделал я мой авторский перевод сказки с русского на украинский язык, в окончательном редактировании его моим другом Сергеем Лебедевым из Винницы.
Все-таки знание украинского языка у него, жителя Винницы, ближе к Западу Украины, лучше, чем у меня, жителя Харькова, Востока Украины.
Где в быту в крупных городах люди обычно только на русском языке, на языке своего мышления, разговаривают.
В родной Сергею Виннице большинство людей на украинском языке говорят в быту - тоже на языке своего мышления.
Поэтому у него языковая практика разговора с людьми на украинском языке неизмеримо больше, чем у меня.
Захотелось мне того, чтобы главная моя книга, Рождественская сказка "Свет Добра", которую мне Бог во сне рассказал уже более четверти века тому назад, и которую уже и в изданном виде читают люди по всей планете, даже за Атлантикой в Америке, в том сборнике моих главных книг была на двух родных друг другу языках - и на русском, и на украинском.
Потому что в моей родной Украине половина жителей ее думает и говорит на русском языке, а значит на этом языке с Богом говорит в своей совести; а половина жителей Украины думает и говорит на украинском языке, значит на этом языке с Богом говорит в своей совести.
Являясь русскоязычным украинцем (лишь бабушка Ева и прабабушка Мария у меня еврейками были, по сюжету моей Спаской сказки "Свет Добра", остальные предки - украинцы), люблю я оба эти родные мне языка, понимая их одинаково. Поэтому мне не трудно было сделать авторский перевод своей Рождественской сказки "Свет Добра" с русского на украинский язык.
В украинском переводе этом сказки во "Вступительном слове" и в "Предисловии" несколько больше рассказывается об истории написания сказки по-сравнению с русским текстом ее.
Да, советовал мне на Спас мой лучший друг, поэт и писатель из Винницы Сергей Лебедев, который помог мне привести мой авторский перевод сказки на украинский язык в более-менее приличный вид, разместить сказку на украинском языке не только седьмой частью того моего семикнижья, но и отдельной книгой тоже.
Вот, спустя два месяца после Спаса, вспомнил я этот его совет и делаю это.
Напоминаю еще раз то, что всегда говорю.
Что разрешаю я все написанное мною размещать и издавать кто где желает без выплаты мне авторских гонораров и даже без согласования этого вопроса со мной.
Пишу то, что велит мне писать совесть, а в совести человека с ним Бог говорит своим Даром от Себя.
Раз пришло это от Бога, то надо это людям даром давать.
По словам от Бога Божьего Сына Иисуса Христа, Спасителя нашего:
ДАРОМ ПОЛУЧИЛИ - ДАРОМ ДАВАЙТЕ.
Писатель из Харькова Мельник Юрий Адамович.
КОНЕЦ ПРЕДИСЛОВИЯ К УКРАИНСКОМУ ПЕРЕВОДУ СКАЗКИ
***

ВСТУПНЕ СЛОВО
Дорогі читачи!
Хочу Вашій увазі запропонувати цей мій бренд, як письменника, Різдвяну казку "Світло Добра".
Написана вона (завершено написання) була 23 липня 1993 року.
Через малий час після цього була вона надрукована в восьми номерах газети "Вечірній Харків", по ініциативі редактора газети Лебедевої Вікторії Павловни зі згоди на це головного редактора газети Миколи Солов′ова.(25.12.1993-20.01.1994).
25 грудня 2002 року, після того, як тоді редактор газети "Православна Харківщина" Інна Новікова переслала, по своїй ініціативі, цю казку, електронну її версію, до Москви, вона була разміщена в інтернеті Православним Центром "Омега", при Храмі Благовещення Пресвятоії Богородиці в Петровском парку, який відомий своєю "Бібліотекою православного Християнина", работа якого ухвалена Видавницькою Радою Московського Патріархату:
http://www.wco.ru/biblio/books/svetdobra/main.htm
С тих пір, с 25.12.2002 року, ця Різдвяна казка "Світло Добра"почала борознити простори інтернету і на православних сайтах, к приміру:
duhpage.sed.lg.ua/Biblioteka/ForKids/book04/index.htm
Береться вона і у фонди шановних і світських библіотек, наприклад:
http://www.read.in.ua/book249123/?razdel=27&p=45
Дозволяю я видавати все мною написане всім бажаючим без виплати мені авторських гонорарів, і без погодження цього питання зі мною.
Приємно було довідатися від двох моїх земляків- Харків′ян з США, що зараз мої казки "Світло Добра", Рiздвяну i Cпаську, читає уся Америка, вже і у виданих книжках.
Колективи педагогів двох шкіл Харкова (65-я на Холодній горі, и 14-я на Салтівці), де Різдвяна казка "Світло Добра" проходила апробацію, як книга для позакласного читання, бачачи, який великий інтерес вона викликає у дітей, зверталися у 2003 році до одного олігарха-єврея у Харкові з проханням видати її для шкіл нашого міста.
Познайомившись з цим зверненням педагогічних колективів двох шкіл Харкова, до якого долучилася також і Вікторія Лебедева (бачачи, скільки теплих листів, навіть з малюнками до казки від дітей, надходило до редакції Вечірки нашої у відповідь на друкування у газеті казки), з відгуками дітей 14 школи на казку, той багатій, який і зараз є депутатом Ради у Києві, пообіцяв видати Різдвяну казку "Світло Добра" для шкіл міста, але потім передумав.
Благодійність,- то діло добровільне, тому не буду називати його ім′я.
З тих пір і вирішив я не робити ніяких особистих зусиль в розповсюдженні по світу цієї казки від Бога, яка мені просто наснилася, віддавши це діло на Його Святу волю.
В 2017 році на українському Порталі гражданскої журналістики "ХайВей" один член Письменницької Спілки України сказав мені, що гріх мені, українцю по крові, нехтувати своєю рідною мовою, українською, і що треба мені здійснити переклад моєї цієї вже всесвітньо відомої казки з російської мови на українську авторським перекладом.
Погодився я з ним.
Ось, на Покрову, 14 жовтня 2017 року, і взявся я до цієї роботи, яку закiчив 24 жовтня, через 10 днів.
Тепер читач має змогу читати цю казку від Бога, як на мене, на самій добрій, красивій і пісенній мові на Землі - на українській мові:
Чому я, українець по крові, пишу завжди усю свою прозу російською мовою, як до речi i Антон Чехов робив, да i Микола Гоголь теж, хоча i вони - українцi по кровi?
Тому що думаю я російською мoвою, народившись и все життя живучи у своєму рідному російськомовному Харкові.
Великi тексти прози зручнiше i легше писали мовою своего мислення, на якiй людина з Богом розмовляє у своїй сoвiстi.
Але рідну свою по крові українську мову я люблю і знаю, тому здійснити переклад своєї казки "Світло Добра" на українську мову авторським перекладом мені було не важко зробити.
Як мій Земляк, Харків′янин Григорій Федорович Квітка-Основ′яненко, який своїми творами народив теперішню літературну українську мову, перекладав усі свої твори, так щоб усі вони були і на українській, і на російській мовах, рідних одна одній.
У мене у Харкові ніхто не ділить людей на українців і руських, та на людей iнших нацiональностей.
Усі мешканцi мicта - діти i Харкова, i Неньки-України, i Святої Русі, да i усієї нашої планети Земля.
Як i є вони дiтьми прабатькiв людства Адама i Еви.
Це по-земному, а по-Божому,- усі люди, незалежно від їх національностей, - земні діти Бога, Творца, Отця нашого Небесного, як називав Бога, Господа Неба і землі, Божий Син Ісус Христос.
В цій Рідзвяній казці "Світло Добра" для дітей і дорослих дається этична сутність Християнства, да и любої істинної релігії віри у Единого Бога, Творця, з якою ніхто сперечатися не зможе.
Тому рiзні Християнські Церкви, як я дізнався, використовують цю казку у своїх Воскресних школах.
Харківський письменник Мельник Юрій Адамович
КІНЕЦЬ ВСТУПНОГО СЛОВА
***

ПЕРЕДМОВА ДО КАЗКИ ДЛЯ ДОРОСЛИХ

27 вересня 2002 року я подарував дочці редактора харківської газети “Таємниці віку” Сергія Моісєєва Насті ксерокопію казки “Світло Добра”.
Настя, з великим інтересом, прочла її за один день.
Сергій звернув увагу на цю казку - чому вона викликала цікавість дочки?
І сам її прочитав.
На нього вона також справила деяке враження.
Він дав прочитати казку ще кільком товаришам.
“Та це ж світовий бестселлер!”- заявили вони.
Наскільки ця казка є світовим бестселлером, покаже час.
Написання її стало повною несподіванкою для мене самого.
Вона просто звалилася на мене з Неба уві сні.
Більш докладніше про це є, в художньому вигляді, в закінченні казки для дорослих.
***

Ця передмова російською мовою писалася мною у кінці 2002 року.
За цей час сталося так, що казку цю, дійсно, вже читає уся планета Земля.
Взявся я за переклад її з росiйської мови на рідну мені по крові українську мову.
І в передмові для дорослих українською мовою додам до написанного у 2002 році ще те, що перші три глави казки мені наснилися в ревматологічному відділенні лікарні Харкова Харьківського району на Салтівці за четвертим пологовим будинком у 602 мікрорайоні 25 грудня 1991 року.
У той час ходив я по лікарням Харкова з проповіддю Євангелія Христова серед хворих людей, які за станом здоров′я не можуть до Церкви піти у ту ж Неділю, Воскресний день.
Хто бажав з хворих, молився я над ними Богу молитвами "Отче наш" i "Господи! помилуй мене грiшного", якими вiд Бога вчив людей молитися Богу Божий Син Icус Христос, з накладанням на них рук і осяюючи їх кресним знаменням, в ім′я Отця і Сина і Святого Духа, як Ісус Христос вчив робити.
Майже в усіх лікарнях Харкова, де був, були чудодійні сцілення хворих від хвороб, що дуже дивувало медиків, що хвора людина наранок просипалася совсім здоровою, хоча ввечері вже, бува, помирала і ніяки ліки їй вже не допомогали.
У Харківському Охмадіті на тій же Салтівці лікарі у 1990 роцi навіть збирали позачергову лікарняну конференцію з приводу дивовижного сцілення вмираючою маленької дівчинки з тяжкою хворобою серця, якiй вже нiякi лiки не допомогали, після моєї молитви до Бога над нею.
Хоча, коли я сказав лікарям того НІІ на тiй конференцiї у 1990 роцi те, що просто помолився я Богу над хворою дівчинкою, то колеги-лікарі атеїсти, в Бога не віруючі, почали сміятися з цих моїх слів.
Но розповідь зараз не про це.
Лікарня Харківського району, де мені наснилися перші три глави казки, була останньою, де я ходив з проповіддю Євангелія Христова.
Треба було повертатися до праці в медицині простим лікарем, хірургом, кормити родину з маленькою дочкою Анею, що я і зробив потім.
В ревматологічному відділенні лікарні Харківського району завідуюча його віднеслась до мене дуже люб′язно, давши менi окремий кабінет, точніше, маленьку палату з двома стільцями, письменним столом і тапчаном медичним для індівідуального спілкування з людьми i молитви над ними.
Як це, доречi, зробила в своєму віділенні і завідуюча ендокринологічним відділенням в нашому Харківському Охмадіті.
Коли я там був перед цим у кiнцi 1990, началi 1991 року.
Так ось, притомився я трохи 25 грудня 1991 року, приліг у своєму тому кабінеті-палаті відпочити на тапчан, і заснув.
Ось тут мені і наснилися перші три глави казки.
Прокинувшись, зразу сів я до столу і написав три глави казки за один присіст.
П′ять днів чекав я, що насниться мені продовження казки, але не снилося нічого.
Подумав я тоді, що дуже я грішний, що не сниться менi від Бога продовження казки, що треба поголодувати, попоститися на світський Новий рік, нiчого не їсти, тiльки воду одну пити.
Тому поїхав я 30 грудня 1991 року у пустуючу кімнату медичного гуртожітку на Салтівці біля метро "Академіка Павлова", де моя жінка Надія жила до нашого весілля, і яку тоді ще не здала вона тому гуртожитку, хоча і переїхала жити в квартиру, яку мені батьки залишили на Холодній горі Харкова.
Ну, про це голодування перед Православним Різдвом я розповідаю, у художньому вигляді, у "Закінченні казки для дорослих".
Про те, що поставив на ньому крапку мій батько Адам Петрович Мельник, приїхавши до мене в ту кімнату гуртожітку, і сказавши мені те, що дочка Аня захворіла, і що треба мені додому повертатися.
Да, нічого не снилося більше, тому навеснi 1992 року відніс я ці три глави казки своїй вчительці по руському у моїй рідній 65 школі на Холодній горі Харкова Людмилі Михайловні, щоб вона помилки виправила, бо граматика у мене тоді хромала на обидві ноги.
Повертаючи мені рукопис трьох глав перших казки, всю у червоних правках вчительских, Людмила Михайлівна сказала:
"Юрчик, ну и чему я тебя только в школе учила?! За правописание двойка, а за содержание - твердая пятерка".
Після цього Людмила Михайлівна, з посмішкою, висапала на стіл переді мною цілу купу записок від дітей зі словами:
"Прочла я это во всех классах школы, где веду русскую литературу.
Вот тебе, Юра, дети записки написали, где все очень просят тебя написать продолжение этой сказки".
Але не снилося більше мені продовження казки до середини літа 1993 року.
І ось за тиждень до народження мого сина Іллі взяв я пластмасове біле блюдце з іграшкового набору посуду дочки, вірізав ножем з нього семікінечну зірку, і поклав собі під подушку, попросивши у Бога в молитві, щоб наснилося продовження казки.
І, дійсно, наснилося!
Наранок, вставши з ліжка, написав я за один присіст четверту главу казки.
І так за сім днів написав сім глав до трьох, що наснилися 25 грудня 1991 року.
Так i з′явилися усi десять глав казки.
Крапку поставив у казці 23 липня 1993 року у день народження сина Іллі.
Так як в цей день сталося народження і сина Iллi, і казки, і дочка Аня також народилася 23 липня два роки тому, у 1991 році, то з приводу трійного свята цих всiх днiв народження в цей день сходив я у фотоательє і сфотографувався.
Це фото вставляв я в усі книжки самiздата, в кінці в "Коротко про автора", які написав на основі своїх снів з 25 грудня 1991 року до 23 липня 1993 року.
Да, повертаюся я до перекладу на українську мову "Передмови для дорослих" з російської мови 2002 року.
Українськiй переклад казки, таким чином, робиться більше ніж на російській мові i у "Вступному словi", да i у "Передмові для дорослих" теж буде доповнення 2017 року.
Може це якось загладить мою провину перед рiдною менi українською мовою, якою я лише вiршi iнодi пишу.
***
Мене самого казка дуже здивавала.
Настільки, що я на один учбовий рік залишив роботу лікаря в лікарні, і влаштувався на роботу психологом на ставку в свою рідну 65 школу і на пів ставки в 14-ю школу Харкова, де директор цієї школи Лариса Яківлевна виделила мені часи, уроки етики, у п′ятих класах для читання цієї казки і бесід з дітьми.
Дуже було цікаво мені побачити своїми очима, як самі діти поставляться до цієї казки?
Результат перевершив усі сподівання - діти часто готові були сидіти навіть після закінчення уроку, щоб послухати продовження казки.
Багатьом з них герої казки Светік і Доброня наснилися і діти просто завалили мене своїми продовженнями казки цій.
Но саме головне те, що проведене мною анонімне анкетування всіх дітей до і після прослуховання казки показало то, що вони стали добріше и окріпла їх віра в Бога і в Його Вічний Щасливий Світ Рая.
У багатьох дітей зникло бажання мститися своєму образчику за давню образу і виникло бажання пробачити своєму винуватцю.
У багатьох дітей зникло бажання насолоджуватися переглядом по телебаченню сцен вбивств і жерстокості.
Большість дітей, які до прослуховування казки казали о своїй невірі в реальне існування Бога і Вічного Світа Бога, Рая, після прослуховання казки повірило в те, що такий щасливий Вічний Божий Світ, Рай, існує насправді.
1 стор. (нумерація сторінок - по книзі саміздата)
................................................
Але казка “Світло Добра”, як виявилося, може сцілювати не тільки душі, серця людей, від злости, жорстокості, мстивості и невіри у Бога і в Його Вічний щасливий Світ Рая.
Доводилось бачити і сцілення і телесних хвороб після її прослуховання...
***

Да, в "Передмові для дорослих до казки" на російській мові у кінці 2002 року, я поставив три крапки після цих слів.
А українською мовою через 15 років потому, в кінці 2017 року, вирішив я сказати те, що подарував я ксерокопію казки дочці Сергія Моісєєва Насті, коли вона знаходилася в дитячій лікарні Областній Харкова на Алексієвці у важкому стані.
Лікарі тоді вирішували питання - оперувати її, чи ні?
І Настя, на подив, і в такому стані, за один день і вечір прочла усю цю казку, а наранок була зовсім здоровою.
Що дуже здивувало її лікарів, що можна було її і додому здоровою виписувати з лікарні.
Одному Богу відомо, наскільки сцілення Насті пов′язано з тим, що вона казку цю швидко прочла з інтересом.
А наскільки - з тим, що я помолився над нею Богу, з проханням до Бога вілікувати її.
А ось сцілення моєї дочки Анi пройшло лише після прослуховування єю цiєї казки.
У 12 років Аня почала себе погано почувати, в тому ж Охмадіті Харкова на Салтівці лікарі провели їй обстеження, і виявили на УЗО печінки у неї те, що у жовчному михурі печінки почали утворюватися камені і печінка її знаходиться у поганому стані.
Жінка Надія тодi навіть сон загубила з печалі: "Якщо у такому віці такі проблеми у Ані зі здоров′ям, то що далі буде?!"
Ось тоді я і прочитав уперше і Ані, і тоді десятирічному сину Іллі, цю Різдвяну казку "Світло Добра", яку діти мої рідні прослухали з інтересом.
Аня вже на наступний день сказала мені те, що їй наснилися уві сні Свєтік і Доброня.
А я сказав дочці те, що ці Янголи Небесні з Раю вилікують її от Бога від її хвороби.
Треба було бачити здивовані очі лікаря нашого Охмадіту, коли вона казала мені і Ані після повторного УЗО печінки Ані:
"Ніколи в житті ще такого не бачила, щоб за такий короткий відрізок часу, два тижні, усі камені в жовчному михурі зникли і печінка стала зовсім здоровою!"
Коли ми з дочкою вийшли з будівлі Охмадіту Харкова біля кінотеатру "Росія", то радісно посміхнулися один одному, зрозумiвши через кого Бог вилікував її від хвороби.
А син Ілля трохи образився на мене за казку, прослухавши її, сказавши:
"Тату, це ти підгледів те, як я у нашому дворі кішку ображав, і написав це у казці?!"
"Ні, синку,- відповів я йому,- це писалося ще до твоєго народження.- Сказку цю я закінчив писати якраз на твій день народження 23 липня 1993 року".
Да, образ і сина Іллі, і дочки Ані, і жінки Надії є у цій казці, яку Бог розповів мені через сон.
Да і мій теж, образ злого і жорстокого дяді Георгія (Юрій і Георгій - це одно ім′я), якого Янголи Небесні Свєтік і Доброня, які приходять в земний світ з Рая, роблять, з Божою поміччу, добрим, і віруючим у Бога і в Його Вічний Світ.
Ну, більше нічого додавати до руськомовного варіанту казки не буду.
Буду лише перекладати с російської мови на українську мову.
***

Це просто казка и тут нема ніяких причин для суперечек - пусте сперечатися з Духом Святим від Бога, який в Любові Божій - у доброті до всіх людей, у головних Божіх заповедях любові до Единого Бога, Творця, і до всіх людей, як до своїх рідних братів і сестер у Бозі, бо усі люди - Його земні діти.
Пусте намагатися сперечатися з Духом Святим від Бога, який і в милосердому відношенню до любого чужого страждання, і у чесності, і у скромності, і у вмінні пробачати інших людей.
Люди, не готові вмістити в своє серце і свідомість цієї книги, просто не зможуть спокійно її читати і відмахнуться від неї, вважая те, що стали для неї занадто дорослими.
І це - їх право.
До і після казки хочу привести кілька слів з Євангелія, і деякі записки учнів п′ятих класів 14-й школи Харкова.
Вони написали їх на аркушах з школьних зошитів.
Нехай в ціх думках о казці немає зарозумілих слів і красиво побудованих фраз.
Але в них - чиста дитяча віра у Бога, щірість нелукавих дитячих сердець.
Кращіми рецензентами казки є самі діти.
Хоча і дорослим вона може дати багато корисної інформації.
Євангеліє:
“В той час учні приступили до Ісуса і сказали: хто більше у Царстві Небесному?
Ісус, подозвав дитину, поставив її посеред них и, обняв її, сказав їм:
Істино говорю вам, якщо не перетворитися і не будете, як діти, то не війдете до Царства Небесного.
Отож, хто умалиться, як це дитя, той і більше у Царстві Небесному".
2 стор.

Із записок дітей:
Мені дуже подобається казка тим, що там всі вірять у Бога, в добро і правду, що там ніхто нічого не краде (Д′яченко Таня 5-А клас, Головенцова Олена 5-Д клас).
Мені подобається ваша казка. Тому що там розповідається о добрі, що там завжди сонце і є горка ледяна (Прогляда Таня 5-Е клас).
Мені подобається ця казка. Вона відповідає Вищому Добру і я вірю в Нього.
У моїй бабусі є книги о Вищем Добрі, но вони написани на псалтирській мові
А я не вмію читати на ній (Ушаков Ваня 5-Д класс).
Я люблю читати і слухати інтересні казки о добрі.
Такий цікавий сон, який вам наснився, може наснитися тільки добрій людині (Примітка ЮМ - намагаюся бути таким, але наскільки добре виходить, це відомо лише Богу). Я сама не люблю заздрити, обманювати батьків (Микитчук Аня 5-Б клас).
Казка мені подобається, тому що цікава, добра (Артемчук Кирил 5-Б клас).
Мені ця казка подобається тим, що в тій країні немає вбивств і смерті (Федоров Сергій 5-Д клас).
Мені ця казка дуже подобається.
Вона відрізняється від усіх казок тим, що в ній говориться о Богові, о добрих людях.
Я так думаю. (Гончарова Настя 5-Г клас).
Це дуже хороша казка. Мені в ній усе подобається. А що буде далі, я не знаю. (Добровска Настя 5-Б клас).
Мені подобається ваша казка.
Я знаю те, що Светік була дівчинкою опрятною, тому що її зробило саме Світло.
Ця казка відрізняється тим, що в ній люди робляться добрими. (Губанова Катя 5-Б клас).
Мені дуже сподобалась казка про Доброню. Я дуже люблю казки. Давайте, пишить для нас ще такі казки (Махних Катя 5-В клас).
Мені подобається ця казка.
Тому що це - наше життя, наша надія на доброту.
Вона дуже красива і правдива (Коломиченко Дмитро 5-Б клас).
3 стор.
------------------------------------------------

Свiтло Добра

переклад казки Мельника Юрiя Адамовича

Шановний читачу!
Пропоную набратись терпіння, полишити всі нібито «термінові» справи та знайти час на уважне читання казки харківського письменника Мельника Юрія Адамовича «Світло Добра» в авторському перекладі.
Зазначена казка пропонується не тільки дітям, а й дорослим. Адже кожного з нас не полишають життєві проблеми і ми не завжди розуміємо де знайти їх рішення. Зазвичай шукаємо в інших людях, непереборних обставинах сьогодення. І не знаходячи впадаємо у відчай.
А рішення є! Воно в кожному з нас, якщо послуговуватись кількома важливими принципами.
Втім, краще прочитайте казку і вона допоможе, як вже реально допомогла багатьом зневіреним і хворим, жадібним і мстивим, як вона допомогла особисто мені.
Оригінал казки російською мовою знаходиться на сторінці автора «Юрий Адамович» http://www.proza.ru/2018/04/21/1130
З повагою, Сергій Лебедев
***

Світло Добра
Різдвяна казка

Милий дружок. Ти, звичайно, знаєш безліч казок... Але, можливо, бажаєш послухати зовсім нову?
Тільки спочатку скажи: тобі сняться сни?
Коли так, тоді ти погодишся зі мною: іноді уві снах з нами відбуваються усякі пригоди.
Ось і мені якось вдалося побувати в незвичайній країні і подивитися, що там трапилося з двома її мешканцями - дівчинкою Свєтіком и хлопчиком Добронею.
А потім я написав про це казку и прочитав її багатьом дітям.
Невдовзі деякі з них повідомили мені, що і їм наснилися Доброня і Свєтік.
Самі діти почали розповідати мені про інші пригоди цих героїв, а також те, що Свєтік і Доброня почали допомагати їм у житті.
Отже, я розповім тобі те, що побачив, побувавши в цій дивній країні.
Моя казка - о Світі Вічного Добра и Світа.
Я знаю: Світ цей є насправді.
Бо, коли я працював лікарем, то неодноразово за своє життя бачив, як хворі люди з вірою в цей Світ зверталися до Бога по допомогу, і їм робилося краще, а деякі і зовсім ставали здоровими.
Хочу, щоб ти, дружок, повірив у Світлий світ Добра.
Отож, слухай цю історію.
***

ГЛАВА ПЕРША
Така дивна країна

В одній казковій країні жили дівчинка Свєтик і хлопчик Доброня.
Країна ця дуже красива, а люди в ній - добрі та привітні.
Вони ніколи не сваряться, не відмовляють один-одному у допомозі, і що також важливо, завжди говорять правду, не обманюють, навіть тоді, коли у них є нагода обманом досягти щось для них бажаного.
В країні цій немає крадіїв, усі люди мають все, що їм потрібне для життя у радощі та спокої.
Не дивно тому, що двері в домах там не замикаються на ключ.
Тварини і риби там незвичайні: серед них зовсім немає злих і хижаків, хто кусається або може напасти на інших, і яких маленьким дітям треба було б боятися.
"Чим же тоді харчуються там тварини?"- питаєш ти.
Справа у тім, що на деревах у цій дивовижній країні росте стільки смачних плодів, що вистачає усім: і людям, і тваринам, і птахам.
Так, добрі тигри и добрі леви цієї країни люблять харчуватися не такими плодами, як добрі зайчики і білочки: у кожного, звісно, свій смак ...
Але їжі, котру люблять всі, вистачає усім.
І природа в цій країні незвична.
Ніколи там не буває землетрусів чи буревіїв, повеней і лісових пожеж, від яких страждають і гинуть дерева, тварини, птахи ...
Немає там хвороб і бід.
І завжди світить сонечко, хоча великої спеки не буває.
Рано вранці в небі з′являється хмарка, яка поливає рослини і сухий грунт.
Часто діти просять своїх матінок і татусів розбудити їх раніше, щоб встигнути побігати босими під теплим дощиком.
Батьки погоджуються, але при одній умові: ввечері діти повинні своєчасно лягти спати, інакше не встигнуть добре відпочити за ніч.
Але іноді хмарка з′являється і у кінці дня - поливає квіти на клумбах, трави на лугах, дерева у лісах, якщо ті захотіли пити.
"А якщо комусь набридли фрукти і він захоче покуштувати тістечко, цукерку чи ще чогось смачненького?"- питаєш ти.
Що ж, і це легко вирішується.
Справа у тому, що в цій добрій країні є все, що може побажати любий дорослий чи дитина.
Якщо його бажання йде від доброго серця і не несе нікому зла і обману.
Зауважу ще, що в країні Свєтіка і Доброні повітря не засмічується димом заводів і машин.
Люди там їздять на велосипедах або кониках, а також на машинах, котрі працюють на енергії сонця і тому не засмічують природу.
Але більше усього люди тут люблять ходити пішки. При цьому вони милуються природою, красивими будівлями і вулицями.
До речі, на вулицях там ніколи не буває темряви. Це тому, що від кожної людини йде сяйво доброти і чесності.
Навіть коли сонечко ховається за обрій, там світло від цього випромінювання.
Одежу і все необхідне для нормального життя розумні і працьовиті люди роблять за допомогою машин, які працюють на енергії сонячного світла та енергії вітру.
Вгадай, з чого робляться тут потрібні людині речі?
Виявляється, зі шкарлупи плодів!
Їх же дуже багато в цій країні.
Шкарлупу плодів, які вже скоштували, збирають, перемелюють, добавляють отриманий порошок у воду, і виходить матеріал, схожий на залізо або тканину, дерево або пластмасу - все залежить від породи дерева і від того, скільки взяти води і порошку.
"Так там і серед мешканців води немає хижаків, таких, як щука або акула, які можуть нападати на інших?" - запитуєш ти.
Відповім: щуки і акули є, але вони не ображають нікого. У річках, озерах, ставках, в море і океані росте багато різних водоростей, і всім вистачає цієї їжі.
"Так там зовсім нецікаво жити! - можуть подумати деякі з вас.- Ні з ким посваритися або побитися, якщо всі добрі і товаришують один з одним".
Але скажи, хіба сам ти любиш, коли тебе лають, кривдять, б′ють, роблять тобі боляче?
Авжеж, що ні.
Ось і люди доброї країни, про яку я веду мову, ніколи не роблять іншим людям того, чого самі не люблять.
Тому, не кривдять, не обманюють, не залишають у біді навіть незнайому людину.
Зате посміхаються один одному і вітаються з кожним перехожим, навіть якщо бачать його уперше.
А відносно того, що в такій країні нецікаво жити, то з цим не можна погодитися.
Так, там немає бійок, воєн, зла і обману...
Тому немає образ, сліз, страждань.
Що може бути краще за таке спокійне і радісне життя!
Люди часто збираються разом не лише у свята, але і у будні: просто поговорити, почитати вголос, пограти в цікаві ігри, пожартувати, повеселитися.
Жителі цієї країни люблять співати і танцювати.
А для дітей є спеціальні Будинки іграшок, куди можна ходити навіть без батьків і брати будь-які іграшки.
"А іграшки там дорогі?" - цікавишся ти.
Але в цій країні взагалі немає грошей.
Все, що треба кожній людині, вона отримує даром.
Немає там багатих і бідних, ніхто не прагне збирати багатство, ховати у себе потрібні іншим людям речі.
Усіх тут однаково поважають і люблять.
І іграшки там, звичайно, теж даються усім даром.
"Якщо я туди потрапив би, набрав би їх цілу купу"!- можуть подумати деякі з вас.
Але в цій країні діти так не роблять, тому що там зовсім немає жаднюг.
Ось чому у себе удома діти зберігають тільки найулюбленіші іграшки, а усе інше, погравшись, відносять назад у Будинок іграшок, щоб і інші діти змогли це зробити.
А який там вибір іграшок! І ляльки для дівчаток красиві, і м′які звірятка, і самі різні цікаві ігри.
Немає в цій добрій країні ані в′язниць, ані судів, тому що зовсім немає злочинців.
І хоча дорослі чоловіки там завжди готові захистити жінок і дітей, якщо їм щось загрожує, потреби в цьому просто немає.
Адже цю країну захищає Вище Добро і Правда, за законом яких живуть усі її мешканці.
І тому ніяке зло і неправда не можуть навіть наблизитися сюди: світло Вищого Добра і Правди для них нестерпно пекуче.
Але найцікавіше: ніхто там не примушує нікого бути добрим, чесним, нежадібним.
Людям самим подобається так жити, тому що це приносить спокій і радість.
Ніхто тут не хворіє, не старіє і не помирає.
Діти зростають, вчаться мудрості і назавжди залишаються молодими дорослими.
Іноді вони вирушають в інші країни, якщо там хто-небудь потребує допомоги.
Ясла і дитячі садки в цій країні будуються зазвичай на узліссі або в парку, щоб малюки могли бігати по травичці босоніж.
Часто у гості до дітей приходять добрі звірятка, і разом вони весело грають.
А оскільки в кожному дитячому садку є басейн, який з′єднується з річкою, а через неї - і з морем, то у гості до дівчаток і хлопчиків з моря можуть припливати навіть дельфіни, щоб пограти з дітьми у воді.
Але ми зовсім забули про наших героїв! Давай подивимося, що Свєтік і Доброня зараз роблять.
КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ГЛАВИ КАЗКИ

ГЛАВА ДРУГА

Про те, як Свєтік і Доброня потрапили в країну мороку і невіри

Доброня і Свєтік грають зараз з дельфіном Ласкою, який часто припливає до дітей у гості.
По черзі вони каталися у дельфіна на спині, а тепер перекидаються м′ячем.
І так їм було цікаво і весело, що зовсім забулося про час.
Але тут з′явився вихователь дядько Дмитро і покликав дітей на обід.
Свєтік і Доброня подякували Ласку за те, що він приплив до них у гості, і попрощалися з дельфіном.
Зараз вони витираються рушниками і розмовляють між собою.
- Свєтік, - звертається Доброня до подружки, - як ти думаєш, чому Ласка може припливати до нас? Адже в морі, де він живе, вода солона, а у нас у басейні прісна.
Дівчинка багато знає про річкових і морських риб тому, що цікавиться життям мешканців води, розпитуючи свого тата про це.
Тут потрібно зазначити, що тати наших героїв - капітани вітрильників; на кораблях вони возять дітей і дорослих подорожувати по морю, а також - на сусідні острови.
- Це тому, - відповіла Свєтік, - що дельфіни, як і люди, дихають повітрям, яке знаходиться над водою. Для цього вони і показуються час від часу з води...
Інші ж мешканці моря дихають зябрами, заковтуючи воду, а з нею і повітря. Якби Ласка так дихав, він би, напевно, не зміг припливати до нас.
До того ж, море від нас зовсім близьке і йому не може пошкодити несолона вода, адже плаває в ній Ласка недовго.
Розмовляючи, діти завершили витирання, одягнулися і побігли в їдальню, де їх ласкаво зустріла тітонька Люба і запросила до столу.
Після обіду, як і усім маленьким дітям, їм належало спати.
- А чому дорослі вдень не сплять, а діти сплять?- запитала Свєтік у Доброні.
Добронина мама працює в школі - вона вчить дітей науці про здоров′я, і, тому хлопчик знає про це багато цікавого.
- Тому що маленьким дітям потрібно рости, а краще всього вони ростуть уві сні, - відповів Доброня.
- Ну, що ж, - зітхнула Свєтик.- Пішли рости... Хоча краще б я пограла з Шустриком!
"Хто такий Шустрик"?- запитуєш ти.
Це друг наших героїв - добрий удав, і живе він в печерці недалеко від дитячого садку.
- Шустрик теж любить вдень поспати, - зауважив Доброня.- Він ще молодий удав, і йому теж потрібно рости.
І ось після сну, відпочилі і веселі, діти побігли до Шустрика.
Удав був їм дуже радий.
Свєтік і Доброня довго гралися з ним: каталися на нім, як на гойдалках, коли Шустрик висів на гілках дерева, бігали наввипередки.
Удав, звичайно, бігати не вміє, адже у нього немає ніг, але повзає він дуже спритно.
Втомившись від метушні, діти сіли перепочити в тіні яблуні.
Недалеко від їх селища знаходиться гора Фатупа, високо-превисока, на вершині її завжди лежить сніг.
Дорослі і діти, хто полюбляє кататися на санчатах, лижах або ковзанах, можуть завжди піднятися на вершину гори по підвісній дорозі і покататися хто на чому бажає.
"А як працює підвісна дорога"?- запитуєш ти.
Річ у тому, що поряд з горою є великий дитячий майданчик з різними іграми.
По великому колу там їздять возики, запряжені конячками, і катають усіх бажаючих дітей і дорослих.
"І дорослі там люблять кататися на конячках"?- дивуєшся ти.
Але дорослі в цій цікавій і добрій країні нічим не відрізняються від дітей.
Так само, як і малюки, вони люблять казки і веселі ігри, і вірять, що Добро і Правда набагато кращі за зло і обман.
Хоча тут і немає нічого поганого, але люди країни Свєтіка і Доброні знають, що є такі місця, де багато хто заражений злістю, жадністю, нечесністю, черствістю.
Але ти, дружок, запитав про те, як працює підвісна дорога.
Відповім: вози з конячками обертають велике коло і завдяки цьому рухаються її кабінки.
Якщо конячки втомлюються, то підвісна дорога працює на енергії сонця.
Дивлячись на гору, Свєтік згадала, як нещодавно вона їздила на Фатупу з мамою і татом, і каталася там на санчатах з гірок.
- А я вже давно там не був, - трохи не засумував Доброня, але тут же повеселішав:
- Мама казала, що наступного вихідного усією сім′єю підемо кататися на Фатупу.
- А можна і мені з вами?- запитала Свєтік.
- Звичайно! Я попрохаю своїх батьків. А чом би і тобі не узяти своїх на Фатупу?
- Навряд чи мої мама і тату зможуть в цей вихідний відправитися туди. Ти ж знаєш, що у нас в гостях діти з сусіднього острова. Батьки збираються сходити з ними на екскурсію в парк дерев і квітів.
- Зрозуміло, - сказав Доброня, - але ти все-таки спитай дозволу у своїх батьків піти з нами на цю прогулянку.
- Знаєш, Доброня, - відповіла дівчинка, - минулого разу, коли ми були на Фатупі, я пішла кататися в небезпечне місце і провалилася під сніг... Хоча мене швидко знайшли і витягнули, і нічого страшного не сталося, але батьки так злякалися за мене!
Ось чому просити у них дозволу я боюся: раптом не відпустять? А покататися на санчатах з гірок так хочеться!
Давай скажемо твоїм батькам, що мої тато і мама відпустили мене з вами, а своїм я скажу, що буду у вас в гостях.
- Недобре обманювати, - заперечив хлопчик. - Ти знаєш, що в нашій країні ніхто нікого не обманює!
- Але ми увечері, коли повернемося, зізнаємося перед батьками, що я пішла без дозволу,- умовляла Доброню Свєтік.- Тати і мами у нас добрі - вони пробачать! Скажімо, що дуже захотілося покататися на санчатах.
- Гаразд, - погодився Доброня.- Мені теж хочеться з тобою разом покататися на санчатах, адже удвох набагато веселіше.
І діти вирішили, що це буде не дуже великий обман, від якого нікому нічого поганого не буде.
Але ж усе життя в їх країні побудоване на доброті і чесності!
Не потрібно було Свєтіку і Доброні йти на обман.
Настав вихідний день і ми бачимо, як у напрямку до підвісної дороги йдуть, взявшись за руки, Доброня зі Свєтіком і батьки хлопчика.
Сталося все так, як діти вирішили між собою: їм без зусиль вдалося обдурити дорослих.
Ті навіть подумати не могли, що Свєтік і Доброня говорять неправду.
По підвісній дорозі рухалися красиві різнокольорові кабінки. У одну з них всілася вся компанія, після чого діти почали розпитувати батька Доброні про гору Фатупа.
- Це найвища гора на нашому острові, - став розповідати батько хлопчика.- І оскільки в долині у нас завжди тепло і немає снігу, то ті, хто хоче покататися на санчатах, лижах або ковзанах, їдуть сюди.
На Фатупі можна кататися усім мешканцям нашої країни, які дотримуються закону Бога - закону добра і правди: нікого не обманюють і не кривдять, завжди співчувають чужій біді.
- А що, комусь не можна тут кататися?- запитала Свєтік.
- Так, злим, жадібним, брехливим, черствим до чужого страждання людям не можна кататися на цій горі. Адже в перекладі з древньої мови Фатупа означає "правда".
- Що ж буде з тими, хто не живе за законом добра, чесності і милосердя, а все ж бажає покататися на горі?- не витримав Доброня.
- За переказами, такі люди залишають нашу країну, - відповів батько.
- Як?- здивувалася Свєтік.- А куди вони уходять звідси?
- Вирушають в країни, де мешканці їх заражені такими хворобами, як злість, жадність, брехливість, черствість. Ці хвороби, як пилом, покривають там все, через що люди перестають випромінювати світло доброти і чесності.
- Розкажіть, будь ласка, про ці країни, - попросила дівчинка.
- Там мало цікавого, - сказав батько Доброні.- Із-за темного пилу тіла людей старіють, хворіють і навіть помирають.
- А що це таке - старіти, хворіти, помирати?- не зрозумів таких слів Доброня.
- Вам це важко зрозуміти, - відповів батько.- Адже у нас немає цього темного пилу, і тому немає нічого поганого.
Там же ці хвороби часто призводять до багатьох бід, до ворожнечі між людьми.
Втім, цих слів ви теж не розумієте.
Скажу так: в цих країнах люди не вірять у Вище Добро і Правду - у Бога. Звідси усі їх біди.
- Як, люди там не вірять у Бога?- здивувався Доброня.- Адже Він дає нам світло, годує і зігріває будь-яке життя!
У нас навіть малюк знає про Бога, чує у своєму серці Його голос, який вчить бути добрим, скромним, чесним, милосердним.
- На жаль, - зітхнув батько, - темний пил заважає людям чути голос Бога у своєму серці.
Вони все більше втрачають совість, роблять погані вчинки, обманюють, сваряться.
- І ніхто з них не може повернутися сюди?- запитала Свєтік.
- Чому ж не може?- заперечив Добронін папа.- Багато хто повертається... Бог намагається кожному допомогти повернутися у вічне щасливе життя.
- А як Він це робить?- запитав хлопчик.
- Бог звертається до совісті кожної людини Сам, а також через своїх посланців. Він підказує тим, хто живе в полоні у зла і обману, що для повернення у світ Добра і Світла, потрібно очистити себе від непотрібного сміття і стати по-справжньому добрим, чесним, скромним, милосердним.
- І цього вистачає, щоб повернутися додому?- здивувався Доброня.
- Так, - відповів батько.- Життя старіючого тіла у світі мороку і невіри недовге. Людина, що видужала після нього, повертається у вічне щасливе життя Божого Світу.
- А звідки взялися морок і невіра? - запитала Свєтік.
- Кожна людина сама робить свій вибір, чи бути йому добрим або злим, скромним або жадібним, чесним або брехуном, чуйним до чужої біди або ні.
Деякі вибирають друге, і їх, як тріску з моря, викидає зі світу Добра і Світла. Але не будемо, діти, більше говорити на цю невеселу тему.
Вам-то нічого боятися: у своїх серцях ви чуєте голос Бога, та і ми, дорослі, часто нагадуємо вам про головний Закон нашої країни.
Ви ж нікого не обдурили, нікому не зробили зла, адже правда?
Потрібно було Свєтіку і Доброні в цю хвилину зізнатися у своєму обмані, і все було б добре.
Але не вистачило у них для цього чесності, тому що після першого обману вона у них зменшилася.
- Правда, - ледве вичавив із себе Доброня.
- Правда...- тремтячим голосом повторила за другом Свєтік і почервоніла.
Але батьки Доброні не помітили зніяковіння дітей, тому що в цей час кабінка підвісної дороги доїхала до вершини гори, і пора було виходити.
Всі разом вони заквапилися у будиночок для гостей гори, де їм дали теплий одяг, а також лижи - дорослим і двомісні санчата - дітям.
- Ми з мамою йдемо кататися на гірку для дорослих, - сказав тато, - а ви вирушайте на свою, дитячу.
На цьому й розійшлися.
Коли батьки пішли, Свєтік звернулася до Доброні.
- Напевно, нам тепер не можна кататися на Фатупі, - з тривогою сказала вона. - Адже ми обдурили батьків, порушили закон Бога і можемо потрапити у біду!
- Ти права, - погодився хлопчик.- І чому ми не зізналися батькам в обмані?
- Так...- важко зітхнула Свєтік, - потрібно було вибачитися у них за наш обман. Але як важко і соромно - зізнатися в обмані!
Діти сиділи на санчатах, не наважуючись з′їхати з гірки.
Раптом в носі у Доброні засвербіло, і хлопчикові дуже захотілося чхнути.
Чих вийшов таким сильним, що санчата погойдалися, зрушилися з місця - і діти, самі того не чекаючи, стали швидко з′їжджати вниз.
- Ой!- тільки і встигла вигукнути Свєтік.
В одну мить все навкруги потемніло, потім знову стало світле, але... ні гори Фатупи, ні білого снігу, ні інших дітей, що катаються, навкруги більше не було.
А Свєтік і Доброня опинилися такими, що сидять на санчатах в калюжі бруду.
Моросив неприємний холодний дощ; небо затягнули темні хмари, а з дерев зникло усе листя.
- Ну ось!- засмутився Доброня.- Схоже, з нами сталося те, про що попереджав батько: ми потрапили в цю саму невеселу країну!
- Ой!- вигукнула Светик.- Подивися: наші руки і обличчя стали якимись незвичайними, неначе брудними.
Доброня подивився на свої руки, на обличчя і руки Свєтіка і дійсно побачив це.
Та і очі їх стали не такими чистими і ясними, як завжди.
І справа тут зовсім не в кольорі шкіри і очей.
У добрих країнах, таких, як країна Доброні і Свєтіка, є люди з очима різного кольору і з різним кольором шкіри.
Але в усіх у них і тіло, і очі випромінюють особливе світло - світло доброти і чесністі. Тепер же це світло пішло від дітей.
- Знаєш, Свєтік, - звернувся до подружки Доброня, - я думаю, що ми, як пилом, вкрилися своїм обманом.
Тату ж казав, що зло і неправда вкривають людей темним пилом, за яким не видно світла.
- Не хочу носити цей пил!- заплакала дівчинка.- Хочу додому! Я більше нікого не буду обманювати!
- Сльозами горю не допоможеш, - зауважив Доброня.- Нам ще пощастило, що ми добре пам′ятаємо свій справжній Дім!
Від батька я чув, що зазвичай у світах мороку і невіри люди вже при народженні покриті темним пилом, через що погано пам′ятають Божий Світ Добра і Світла.
Багато хто навіть не вірить, що Він є насправді.
Але ми-то з тобою добре Його пам′ятаємо!
Завдяки цьому нам легше буде очиститися від пилу і повернутися Додому.
- І справді!- погодилася Свєтік.- Твій тато говорив про це, що в усіх, хто живе в мороці і невірі, є можливість повернутися у вічне щасливе життя.
Ти правий: сльозами горю не допоможеш! Пішли шукати, де б сховатися від дощу і висушити одяг.
КІНЕЦЬ ДРУГОЇ ГЛАВИ

ГЛАВА ТРЕТЯ
Будиночок у лісі

Діти встали з санчат і пішли по лісовій стежинці.
Їм пощастило: незабаром за деревами показався будиночок, з труби якого йшла чорна пара.
- А навіщо потрібна ця труба, з якої йде чорна пара?- запитала Свєтік.
- Не знаю, - відповів Доброня.- Давай постукаємо в двері і попросимо допомоги у того, хто там живе!
Ти ж пам′ятаєш, друже, що в країні Доброні і Свєтіка увесь час тепло і там немає печей для обігріву будинків.
Хлопчик постукав в двері і хотів було відчинити її, але вона виявилася закритою.
- Дивно, у нас усі двері відразу відчиняються, а тут ні, - знизав плечима Доброня.
Але ось за дверима почувся якийсь шум, і вона відкрилася.
На порозі стояла дуже дивна на вигляд людина.
Дітей здивувало обличчя людини, що відчинила двері: воно було суцільно покрите глибокими зморшками і нагадувало висушену грушу...
Таких людей Свєтік і Доброня у себе дома не бачили: адже в їх добрій країні ніхто не стає старим.
Зараз же перед ними стояв дуже старенький дідусь і його незвичайний для них вигляд навіть трохи налякав дітей.
- Здрастуйте! - привіталися вони із дідусем, після чого Доброня запитав:
- Можна зайти до вас обігрітися і висушити одяг?
- Здрастуйте, дітки! Заходьте, звичайно, - ласкаво відповів дідусь.- Звідки ви взялися тут в таку погану погоду і без батьків?
Свєтік і Доброня не знали, що і відповісти...
А дідусь завів їх у будинок, усадив на теплу піч, а мокрий одяг розвісив біля вогню сохнути.
Потім почастував нежданих гостей гарячим чаєм і чорним хлібом.
Обсохнув і відігрівшись, діти розповіли доброму дідусеві про свою біду, про добру і світлу країну, в якій жили, і про те, як потрапили сюди.
Вони дізналися, що дідуся звуть дідусем Адамом.
Свєтік і Доброня швидко звикли до його незвичайного вигляду, і він вже не здавався їм страшним.
Навіть навпаки: вони полюбили дідуся, з обличчя якого не сходила привітна посмішка, а очі були добрими і чистими.
- Так...- задумливо вимовив дідусь Адам.- Не пощастило вам! Жили в такій чудовій країні та внаслідок невеликого, здавалося б, проступку потрапили сюди.
На жаль, у нас люди живуть інакше.
Багато хто з них вважає нормальною справою брехню, а також можуть кривдити інших, не поспівчувати чужій біді, скупляться.
Але у вас, у вашій добрій і світлій Країні, будь-який обман недопустимий.
- Ми самі винні, що так сталося, - зітхнув Доброня.- Бог дав нам можливість зізнатися перед батьками в обмані, але ми замість цього другий раз їх обдурили.
- Як же вам допомогти?- похитав головою дідусь Адам.- Живіть поки у мене - місця вистачить усім.
Ну, а зараз вже пізно, час спати. Не сумуйте! Може, з Божою поміччю, все налагодиться...
Просіть у Бога пробачення, намагаючись більше нікого не обманювати, і Він обов′язково пробачить вас.
- Так у вас теж знають, що існує Вища Сила Добра і Правди - Бог?- здивувалася дівчинка.- А нам Добронін тато говорив, що тут люди не вірять у Бога.
- Але хіба Бог може залишити своїх дітей без допомоги, навіть якщо вони і виявилися неслухняними?- вимовив дідусь.- Він послав до нас Ісуса Христа, який розповів правду про Вічний Світ Добра і Світла.
Проте Добронін тато по-своєму правий. Багато людей у нас, дійсно, не вірять у Бога.
Є і такі, які багато говорять про Бога, але не живуть за законом добра і чесності.
Називаючи себе віруючими у Бога, вони обманюють самі себе...
- Але чому це відбувається?- здивувався Доброня.- Адже бути добрим, чесним, нежадібним, милосердим до чужого страждання набагато краще, ніж злим, брехливим, жадібним, черствим.
Чому люди вибрали гірше?
- А чому ви обдурили своїх батьків?- запитав у дітей дідусь Адам.- Навіщо порушили закон вашої Країни?
- Просто мені дуже захотілося покататися на санчатах, - опустила очі Светик.- Але я боялася, що батьки не відпустять!
- А мені дуже хотілося разом зі Свєтіком покататися, адже удвох грати набагато цікавіше, ніж одному, - відповів Доброня.
- Ось бачите, - розвів руками дідусь Адам.- Власне хотіння виявилися для вас важливіше, аніж бажання залишитися чесними.
Ось і жителі нашої країни захворіли тим же.
Але якщо ви тільки обдурили, то вони, заради особистої користі, готові навіть робити зло, не співчувають тим, хто потрапив у біду.
Свєтік важко зітхнула.
- Вже пізно, дітки, - повторив дідусь Адам.- Лягайте спати на теплу постіль на печі, а я влаштуюся на ліжку.
Наші горе - мандрівники уляглися на лежанці печі, попросивши у Бога не забувати їх в цій країні.
Дідусь погасив свічку, яка освітлювала будиночок, і все занурилося в темряву...
Від темряви, яку Доброня і Свєтік раніше ніколи не бачили, їм стало дуже незатишно.
Засинали вони з важким серцем, згадуючи свою добру і світлу країну.
КІНЕЦЬ ТРЕТЬОЇ ГЛАВИ

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА
У якій діти дізнаються про Невірю та його військо

... На ранок Доброня і Свєтік прокинулися через те, що у вікно яскраво світило сонце.
Вони встали, вмилися, а потім звернулися до Бога з проханням пробачити їх за обман, вирішивши, що тепер намагатимуться нікого не обманювати і збережуть доброту, як би важко не було!
Після цього діти відчули на серці легкість і радість, зрозуміли, що Бог пробачив їх.
Веселі, вони вибігли на ганок і побачили дідуся Адама.
- Добрий ранок!- привіталися діти.
- Добрий ранок, милі!- відповів старичок - Бачу у ваших оченятах чисте-чисте світло. Напевно, попросили у Бога вибачити вас?
- Так, попросили!- радісно повідомив Доброня.- І відчули, що Він пробачив нас.
- По-іншому і не могло бути! Адже у Богові - Вище Пробачення.
Але, подивіться, яке диво сталося з погодою: ще учора увечері усе небо було затягнуте важкими хмарами; йшов, не припиняючись дощ.
А тепер на небі немає жодної хмаринки, і яскраво світить сонечко.
Напевно, це ви принесли з собою в наш світ тепло і світло.

Дідусь Адам тримав на плечах в′язанку хмизу.
Він був незвичайним мешканцем цих місць.
Так само, як і люди країни Доброні та Свєтіка, він вірив у Бога, намагався бути милосердим і чесним.
Навіть тому, хто його скривдив, дідусь Адам ніколи не бажав зла.
Він розумів, що злі і нечесні люди насправді дуже хворі.
На них не варто ображатись - їх потрібно жаліти, як жаліють хворих людей.
Про це дідусь Адам дізнався з вчення Ісуса Христа.
Дідусеві було шкода рубати дерева на дрова.
Ось чому він вважав, що краще довше походити по лісу, і набрати опалих сухих гілок, але не знищувати живі дерева.
... Дідусь і діти повернулися у будинок.
Старий зняв зі спини в′язанку, присів відпочити, а потім сказав:
- Ну, а тепер мийте руки и - снідати!
Він поставив перед Свєтіком і Доброней по тарілці манної каші і чашці молока і нарізав чорного хліба.
Діти вмили руки, подякували Богові за те, що Він не залишив їх у цій країні і дає їжу, поїли і сіли біля теплої печі біля дідуся.
- Дідусь, а чому у вас на деревах немає листя?- поцікавився хлопчик.
- А тому що у нас не завжди тепло.
Буває пора, коли весь суходіл покривається снігом, а річки і озера - льодом.
Ця пора року називається зимою.
Перед зимою стає все холодніше, з дерев обпадає листя, тварини і рослини готуються до сплячки.
Ця пора називається осінню.
Аж ось після холодної зими поступово сніг і лід тануть, стає тепліше, починають рости трави і листя на деревах, прокидаються тварини, оживає уся природа. Цю пору року ми називаємо весною.
І, нарешті, настає тепле літо, коли все навкруги нагадує природу вашої доброї країни.
Кожна пора року триває близько дев′яноста днів, і поділяється на три місяці, а кожен місяць - на чотири тижні, по сім днів кожний.
- Тижні є і у нас, - сказала Свєтік і запитала:
- А зараз у вас яка пора року?
- Нещодавно закінчилася зима і почалася весна, - відповів дідусь Адам.- Ще трохи, і зазеленіють трава та листя на деревах, прилетять перелітні птахи з теплих країн.
- Так у вас теж є теплі країни, де усі живуть в добрі, чесності і милосерді?- зраділа дівчинка.
- Теплі країни є, - зітхнув дідусь, - але теплі вони тільки по температурі...
Життя ж і людей, і звірів нічим не відрізняється від нашого.
І там майже усі живуть за злим законом боротьби за особисті інтереси...
Більшість людей у нас забули про Божий Світ і стали жити за законом злих тварин.
- А ось у нас тварини добрі і не приносять нікому зла!- сказав Доброня.
- Але чому усі у вас так живуть ?- здивувалася Свєтік.- Невже їм не шкода один одного?
- Колись і у нас життя було таким, як у вас, хоча цього ніхто не пам′ятає, почав пояснювати біду своєї країни дідусь Адам.- Ніхто не робив іншим зла, не обманював, не скупився, усі підтримували один одного у біді.
Наша країна теж знаходилася у світлому Світі Добра, усі вірили у Бога і слухалися Його голосу у своєму серці.
Завжди вдень світило сонечко, але і вночі не було темряви через те, що усі люди випромінювали доброту і чесність.
Було тепло, і дерева круглий рік залишалися зеленими.
На них росло все, потрібне людям, звірям, птахам, а на водоростях - усе необхідне для мешканців річок, озер, морів.
Ніхто у нас не старів і не вмирав - усі жили у радощі і у дружбі.
І усім всього вистачало, адже у світі Добра і Світла нікому не буває тісно: якщо в нім народжуються нові жителі, цей Світ сам по собі збільшується!
- Але що ж сталося?- не витримав Доброня.- Чому ви припинили так жити?
- Одного разу з чорної щурячої нори до нас виліз житель щурячого царства, на ім′я Невєря, - продовжував дідусь Адам.- Він почав переконувати людей у тому, що ніякого Вищого Добра і Правди немає, що голос совісті в людському серці - це пусте.
"Навіщо вам думати про Бога?- постійно твердив він людям.- Усі ви - боги, і те, що маєте, - ваше власне багатство! Не бійтеся злитися і обманювати! Нехай кожен думає тільки про себе і намагається забрати собі більше всього!"
Важко було Невірі в нашій країні, коли вона знаходилася у світі Добра і Світла.
Він жив, як щур, в глибокій норі, і вилазив з неї лише для того, щоб учити людей злу і брехні.
- І невже люди повірили в те, що Бога, Джерела усього доброго і хорошого, немає?!- запитав Доброня.- А хто ж тоді годує і зігріває усе живе, хто скрізь наводить лад?
- На жаль, - зітхнув дідусь Адам, - більшість жителів нашої країни повірили обману Невєрі.
Вони перестали боятися робити зло і обманювати, багато хто став черствим і навіть жорстоким, люди почали ворогувати один з одним.
Через це уся наша країна покрилася темним пилом зла, обману і невіри.
Але Світ Бога не терпить цього сміття, і нашу країну викинуло з нього, як тріску з моря!
Ми своїм злом самі вигнали себе звідти.
Коли ж наша країна опинилася у світі мороку, Неверя перестав прикидатися другом людей.
З щурячих нір він викликав своє військо: армію насильства на чолі з полководцем Злюкою.
Армію жорстокості на чолі з полководцем Забіякою.
Армію хвороб на чолі з полководцем Заразою.
Армію мстивості на чолі з полководцем Месником.
Армію отруєння людей отрутами на чолі з полководцем Курилкою.
Армію жадібності і обману на чолі з полководцем Крадієм.
Армію владолюбства і хвастощів на чолі з Тираном.
Військо Невєрі поневолило майже усіх людей нашої країни.
У світі мороку і невіри жити важко - допомога Бога далеко!
Але Вище Добро і Правда не кидає напризволяще своїх і неслухняних дітей.
І тут Бог запалив для нас сонце, завдяки якому у нас є тепло і їжа.
Але через те, що люди увесь час б′ються і сваряться один з одним за надлишки, у нас з′явилися голодні, такі, що не мають найнеобхіднішого.
- Хіба жаднюгам не шкода голодних?!- трохи не заплакала Свєтік.
- Уяви собі, що далеко не усі люди, котрі мають надлишки, бажають нагодувати голодного, - розвів руками дідусь Адам.- Внаслідок свого власного зла, черствості, жадібності, нечесністі люди все більше припадають темним пилом, втрачають спокій і уміння радіти життю, потрапляють в різні біди і неприємності, у них погіршується пам′ять про Вічний Світ Добра і Світла.
Нерідко ці нещасні навіть починають звинувачувати Бога у своїх бідах!
Але Вище Добро і Правда не ображається на них, а лише підказує кожному, що потрібно стати добріше, чесніше, перестати бути жадібним, мстивим і черствим.
- Бог підказує це через голос совісті?- здогадався Доброня.
- Так, - відповів дідусь.
- І люди прислуховуються до нього?- запитала Свєтік.
- Напевно, мало хто намагається завжди слухати голос совісті від Бога, якщо стільки зла і обману навкруги, - вирішив дідусь Адам.
- А як бути тим, хто вже не чує цієї підказки Бога в своєму серці? Невже їм ніхто не допоможе зрозуміти головне? - запитав Доброня.
- Ні, Вище Добро не залишає без допомоги і таких.
До кожного народу Бог направляє своїх посланців, а ті пояснюють, як потрібно жити, щоб повернутися у Вічний Світ Добра і Світла.
У центрі усіх посланців Бога до людей стоїть Божий Син Ісус Христос.
Але багато людей у нас не повірило Христу.
Вони навіть спробували вбити Його... Але нічого не вийшло! І тоді стало ясно: для добрих людей ніякої смерті немає, а саме добро набагато сильніше за зло.
- Мій тату говорив, що у вас люди, що видужали від поганих якостей, повертаються Додому після закінчення життя тимчасового тіла, - згадав розповідь батька Доброня.
- Це вірно, - погодився дідусь Адам і додав:
- Ті ж люди, які не бажають слухатися голоси Бога у своєму серці, а також не вірять тому, що говорять Його посланці, ризикують повністю втратити доброту.
І, із-за своєї жорстокості, потрапити в щурячі нори Невєрі, де їх будуть кривдити так, як вони самі кривдили інших людей.
- Але чому люди не хочуть слухатися голосу Бога у своєму серці, а також не вірять в те, що їм говорять посланці Бога?- запитала Свєтік.
- Невєря зі своєю армією захопив владу над серцями людей.
Цю владу він утримує тому, що у нього є чарівна чорна куля, із-за якої люди не пам′ятають про Вічний Світ Бога, - про Вічний Світ Добра і Світла, - повідомив дідусь.
- Тоді потрібно знайти цю кулю і розбити її!- вирішив Доброня.
- Куля ця дуже надійно охороняється, - похитав головою старичок. - Доки ще немає сил, які б відібрали її у Невєрі...
Почувши у своєму серці голос совісті, я зрозумів слова Христа і став розповідати усім про те, що Невєря - брехун, що Світ Вічного Щасливого Життя є насправді, що потрібно людям бути добрими, чесними, нежадібними, милосердими.
Тоді Невєря зарядив людей злом, і вони сильно побили мене!
Куди мені було переконати їх, якщо вони не повірили навіть Христу...
Ось після цього я і оселився тут у лісі.
Благаю Бога про те, щоб Він просвітлив розум людей нашої страждаючої країни.
- Невже не можна нічого зробити? - засмутилася Свєтік.
- Не знаю...- знизив плечима дідусь Адам.
- Але у нас будь-якій дитині відомо, що Добро і Правда набагато сильніші за зло і неправду, - зауважив Доброня.- Не може бути, щоб Невєря виявився непереможним.
Зло і брехня боязкі і завжди втікають, коли стикаються із справжнім Добром і Правдою.
Я проситиму Бога і уранці, і увечері, щоб Він допоміг мені розбити ту чорну кулю Невєрі!
- Але ти ж зовсім маленький хлопчик, - з сумнівом похитав головою дідусь, - а військо Невері таке велике!
- Вибач, дідусь Адам, але я зрозумів, чому тобі не вдалося допомогти людям вашої країни!
Ти не дуже-то віриш в перемогу добра над злом у вашій країні.
Я не збираюся силою битися з армією Невєрі: є сильніша зброя - це доброта, чесність, милосердя, віра у Бога.
Я твердо вірю в їх перемогу навіть тут, у вас!
- У тебе стільки віри в перемогу добра і правди, що ти, дійсно, можеш перемогти Невєрю, - погодився дідусь.
... В цей час за вікном почувся дивний звук: му-у-у!
- Що це?- здивувалася Свєтік.
- Це Зорька, - посміхнувся дідусь.- Її пора доїти. Хочете подивитися?
- Звичайно! - відповів за себе та подружку Доброня.
Діти разом з дідусем вийшли у двір.
Дідусь відкрив двері в невеликий дерев′яний будиночок.
Там виявилася дуже цікава тварина з рогами і копитами.
- І у нас є схожі звірі , - сказала Светик.- Але у них немає рогів, якими вони, напевно, можуть когось поранити. У нас вони називаються коровами, а у вас як?
- І у нас так само, - відповів дідусь.- Раніше у них не було рогів, але коли у нас з′явилося зло, і добрі собаки перетворилися на злих вовків, то у корів виросли роги, щоб захищатися від хижаків.
Дідусь Адам дав корові Зорьці сіна, потім сів на табурет і став її доїти.
- А у нас молоко росте на деревах, - сказав Доброня.
- В теплих країнах і у нас збереглися такі дерева,- сказав дідусь.- Вони називаються кокосовими пальмами.
- І у нас вони так називаються!- здивувалася дівчинка. - Дивно: назви ваших дерев і тварин схожі на наші.
- В цьому немає нічого дивного, - відповів старичок. - Адже колись і наша країна жила у Вічному Світі Добра і Світла, поки не припала темним пилом зла, обману і невіри.
... До полудня тепле весняне сонечко підсушило грунт. Дідусь Адам і діти вийшли у двір і почали його прибирати, виправляючи неполадки, що сталися в господарстві за довгу зиму.
Увечері, втомлені, але задоволені, що зробили багато корисного, вони повечеряли і лягли спати.
Так почалося життя Доброні і Свєтіка на планеті з красивою назвою Земля.
Діти допомагали дідусеві Адаму по господарству, а увечері він розповідав їм дивовижні казки, яких знав дуже багато.
Доброня ж і уранці, і увечері звертався до Бога з єдиним проханням: навчити його, як перемогти Невєрю, як звільнити людей цієї країни від влади зла і неправди.
КІНЕЦЬ ЧЕТВЕРТОЇ ГЛАВИ

ГЛАВА П′ЯТА
Про те, як Светік і Доброня вирушають на бій з Невєрєю

Усю весну Доброня і Свєтік прожили у дідуся Адама, допомагаючи йому по господарству.
Слід сказати, що усі люди доброї країни, з якої були діти, дуже працелюбні, серед них немає ледарів.
Час йшов, а Доброня все думав над тим, як розбити чорну кулю Невєрі.
І уранці, і увечері хлопчик просив Бога, щоб Він допоміг йому у цьому.
Темний пил, яким покрита ця країна, вже не заважав дітям жити тут: адже вони попросили пробачення у Бога, спрямувавши серця до добра і чесністі.
І хоча тіла їх вже не світилися, як раніше, але очі знову випромінювали світло.
У останню ніч весни Доброні наснився сон: він побачив свого батька.
Той пошкодував про те, що діти, двічі обдуривши батьків, потрапили у світ мороку і невіри.
- Але не потрібно засмучуватися, - заспокоїв хлопчика батько.- Вище Добро пам′ятає і піклується про вас!
- Ми відчуваємо цю підтримку Бога, - з радістю вимовив Доброня, - і пам′ятаємо твої слова про те, що можна повернутися додому, якщо знову стати по-справжньому добрими, чесними, нежадібними, милосердими до інших.
- Молодці, запам′ятали !- посміхнувся батько Доброні.
- Але це станеться лише після того, як помре тимчасове тіло...- зітхнув хлопчик.
- Ви потрапили у світ невіри незвичайним чином, повністю зберігши пам′ять про Світ Добра і Світла, і повернетеся Додому незвичайним чином теж!- повідомив сина батько.- Пройде літо, осінь, настане снігова зима, і в одне з найголовніших свят на Землі - у свято Різдва Христова - ви з’їдете на санчатах з гори, яка називається Холодною, і знову з′явитеся на Фатупі, де ми вас чекатимемо!
- Ура!- закричав радісно Доброня.
- Тихіше! Свєтіка розбудиш...- зупинив його батько.
- Тату, а чому ми потрапили сюди не так, як інші? Адже вони, коли народжуються на Землі, не уміють розмовляти і лише потім, коли ростуть, вчаться цьому?
- Тому що ви не зробили нікому зла і не захворіли черствістю до страждань інших,- відповів батько.- Обман - це, звісно, теж дуже погана справа, але чистота ваших сердець від зла і черствості зберегла вашу пам′ять про Божий Світ.
- Зрозуміло, - сказав хлопчик.
- Синку, ти прохаєш Бога дати тобі знання, як перемогти зло в цій країні. Ти і справді хочеш битися з Невєрєю?
- Звичайно, тато! - вигукнув Доброня.- Нехай Бог навчить мене, як це зробити! Як мені розбити чорну кулю?
- Її не можна розбити, - зітхнув тато.- Адже куля - це серце усіх людей. Воно стало чорним від зла, обману, жадібності, черствості.
Неверя провалиться назад у свою щурячу нору, якщо люди зрозуміють, що не можна кривдити і обманювати інших, мстити, бути жорстокими, жадібними, черствими.
При цьому куля просто стане білою.
Вам зі Свєтіком слід розповісти людям цієї країни правду про Вічний Світ Добра і Світла.
Невєря намагатиметься усіма силами згубити вас!
Але Бог дає тобі в руку семикінцеву Зірочку Добра і Правди, яка, як ниточка, зв′язуватиме вас з Божим Світом.
Притиснувши цю зірочку до серця, і ти, і інші люди, зможете просити будь-яку допомогу у Бога!
Але робити це можна лише у тому випадку, якщо намагаєшся нікому не бажати зла.
Просити можна тільки добро і ніколи - зла.
Адже тільки добром можна перемогти зло!
- Тату, а чому зірочка семикінцева?- запитав Доброня.
- Сім її кінців позначають головні якості Бога: Доброту, Чесність, Пробачення, Нежадібність, Розум, Спокій і Щастя.
... У цей час Доброня прокинувся, і побачив у своїй руці білосніжну семикінцеву зірочку.
Свєтік теж відкрила очі, і хлопчик розповів їй про свій сон і про розмову з батьком, після чого показав зірочку.
- Яка красива! - вигукнула Свєтік і від радощів, що вони скоро повернуться додому, заплескала в долоні.
- Ну, радіти ще зарано, - помітив Доброня.- Спочатку потрібно знайти санчата, які ми залишили у лісі, а потім треба перемогти Невєрю з його військом.
Тепер у нас є ниточка у Світ Добра, так що це неважко буде зробити!
Незабаром діти знайшли свої санчата і сховали їх в сараї до наступної зими.
Потім вони подякували дідуся Адама за гостинність і почали збиратися у дорогу.
Дідусь дав їм хліба і молока, побажавши при цьому удачі.
На прощання Свєтік запитала у нього:
- Дідусь, а чому Невєря не чіпає тебе? Адже ти добрий і віриш у Бога, а це тут вважається мало не злочином?
- У мене немає нічого, окрім корови і старенького будиночку, - знизав плечима дідусь і додав: - Після того, як люди сильно побили мене за заклик вірити у Бога, бути добрими, чесними, нежадібними, милосердими, у мене вже немає сил ходити до них.
Тому мною Невєря не дуже-то й цікавиться.
Ну та допоможе вам Бог.
Хоча боюся я за вас, щоб з вами не трапилося біди.
- Не бійся, дідусь, - заспокоїв його Доброня.- У нас є ниточка, яка зв′язує з Домом. Дивися!
І хлопчик показав дідусю зірочку, повідавши про свій сон.
- Ну, тоді зовсім інша справа! - заспокоївся дідусь Адам.
КІНЕЦЬ П′ЯТОЇ ГЛАВИ

ГЛАВА ШОСТА
Про те, як Свєтік і Доброня познайомилися з хлопчиком Іллею

І ось ми бачимо, як Свєтік і Доброня бадьоро крокують по лісовій стежині.
Яскраво світить сонечко, навкруги зеленіє трава і співають птахи, дерева шелестять листям і пахне квітами.
Настрій у дітей добрий.
Вони зовсім не бояться злого брехуна Невєрі, адже в кишені у Доброні лежить семикінцева зірочка: якщо прикласти її до серця, то можна у будь-який час попросити допомоги у Бога.
- Тільки потрібно не забути, що просити можна лише добро, не бажаючи нікому зла,- нагадав сам собі і дівчинці Доброня.
Незабаром ліс закінчився, діти вийшли на дорогу, що веде до селища, і побачили те, що якийсь хлопчик край дороги сильно б′є батогом кішечку.
Бідна тварина жалібно нявкала.
Доброня підбіг до кішечки, і затулив її собою, так що черговий удар батога пройшов по його плечу.
Мовчки він перетерпів біль і запитав у хлопчика:
- Навіщо ти робиш це? Адже їй боляче!
- А тобі яка справа до того? Моя кішка: що хочу, то з нею і роблю!- грубо відповів той.
- Але ти ж не бажаєш, щоб тебе били?- запитав Доброня.- Чому ж сам б′єш інших?
- Що за дурниці ти говориш! - зневажливо пирхнув цей хлопець.- Мій батько любить водити мене на видовища, які організовує Забіяка.
Там одних собак нацьковують на інших.
Усім дуже подобається, що собаки кусаються до крові і навіть загризають один одного!
А по телевізору Забіяка показує фільми, в яких люди б′ються, вбивають один одного і тварин.
Навіть у його мультфільмах все тільки і роблять, що ганяються за кимсь і б′ють з усієї сили по голові.
Адже це так цікаво! Коли я дивлюся усе це, мені і самому хочеться бити інших! Ну, хоч би свою кішку.
- Схаменися, хлопчик !- вигукнув Доброня.- Це найзліший помічник Невєрі зі своїм військом знімає такі фільми, влаштовує дикі видовища, які гублять серця людей.
Ти навіть не уявляєш, в яку біду потрапив!
Адже життя людини на землі не вічне, і ті люди, яким подобається заподіювати страждання і біль іншим, провалюються потім в щурячі нори, де їх кривдять так само, як вони самі кривдили інших.
Невєря обманює вас, кажучи, що людина, разом з тимчасовим тілом, теж помирає, перестає дихати, думати, розмовляти.
Це неправда!
Якщо вона очистила своє серце від зла і обману, то після закінчення земного життя не помирає, а потрапляє у Вічний Світ Добра і Світла.
- Але ж багатьом дорослим подобається кривдити інших, бити і навіть вбивати, - заперечив хлопець.- І ніхто не говорить, що це погано.
Мій батько часто б′є людей і тварин, дістається і мені з сестрою.
- Твого батька можна тільки пожаліти за це, - зітхнув Доброня.- Він заражений страшною хворобою - жорстокістю.
Скажи, хіба життя його від цього стало радісним?
- Мабуть, ні, - трохи подумавши, відповів хлопець.- Тиждень тому він дуже злився і сильно побив мене, а потім у нього самого заболіло серце: батько не піднімається з ліжка і стогне.
Лікар, дядько Пігулка, говорить, що тато невдовзі помре.
- Ось бачиш, - продовжував Доброня, - зло забирає у людини спокій і приносить поганий настрій, а іноді і важку хворобу.
Хлопчик дуже здивувався цим словам і запитав:
- Але чому ж тоді всі навкруги такі злі? Чому вони цього не розуміють і собі ж шкодять?
- Невєря помутив розум людей вашої планети - змусив не вірити в добро і правду, забути Світ, в якому ви жили раніше.
- Який це Світ?- знову здивувався хлопчик.
- Світ, де панують доброта, чесність, милосердя.
Ніхто там не робить іншим зла, усі жаліють і люблять один одного.
Завдяки цьому люди там не старіють і не помирають, не знають бід, живуть у спокої і радощі, - відповів Доброня.
- Що за дурниці!- обурився хлопець.- Такого світу не може бути!
- Як це "не може бути"?- втрутилася в розмову Свєтік.- Адже ми з Добронею ще два місяці тому жили у такому Світі!
І діти розповіли хлопчику про свою країну.
- Як гарно! - вигукнув він.- І я хочу жити там! Невже є країни, де ніхто нікого не кривдить?
- Звичайно, що є, - відповіла Свєтик.- Та і у вас раніше жили так.
Просто цього ніхто не пам′ятає.
І зараз ваше життя могло б стати спокійнішим і щасливішим, якби люди зрозуміли, що не можна робити іншим того, чого не бажаєш собі.
Адже ніхто не хоче, щоб його били, кривдили, обманювали.
- Ой!- вигукнув хлопець.- А я стільки разів кривдив і дітей, і звірів!
Тепер усе це зло повинне повернутися до мене і покарати мене?
- Але ж ти це покарання і зараз вже відчуваєш, - помітила дівчинка.- У тебе поганий настрій, ти увесь час злишся і дратуєшся.
- Це вірно, - погодився хлопець. - Що ж мені робити, щоб перестати бути злим і щоб моє зло не повернулося до мене?
- Потрібно попросити прощення у Вищого Добра - у Бога, - відповів Доброня.- Ми усі - Його рідні діти, усіх нас Він любить.
Бог готовий пробачити будь-яку людину.
- А що для цього потрібно?- поцікавився хлопчик.
- Намагайся тепер нікого не кривдити, не обманювати, сам не ображайся на інших, не мсти за минулі образи, навіть не згадуй про них.
- І це усе?
- Ну, ще потрібно намагатися бути добрим, жаліти тих, хто потрапив у біду.
- Але я боюся, що у мене не вистачить віри в допомогу і пробачення Вищого Добра,- з сумнівом похитав головою хлопчик.
- Тоді візьми ось цю зірочку, притисни її до серця і попроси прощення у Бога. Ця зірочка зі Світу Вічного Добра, вона - ниточка, ведуча Туди, - сказав Доброня і протягнув хлопчикові зірочку.
- Яка цікава біла зірочка!- вигукнув той .- Не більше моєї долоні, немов маленьке блюдце! А що вона означає?
- Сім кінців зірочки означають головні багатства Світу Бога: доброту, чесність, пробачення, нежадібність, розум, спокій і щастя.
Хлопчик узяв зірочку, притиснув її до свого серця і сказав:
- Вищі Сили Добра і Правди! Будь ласка, пробачте мені зло, яке я робив іншим.
Я ж намагатимуся тепер нікого не кривдити, не обманювати, буду жаліти інших у біді і допомагати їм чим можу.
Раптом очі хлопчика засяяли добротою, точно так, як сяють очі усіх жителів країни Доброні і Свєтіка. Обличчя його стало спокійним, а на губах з′явилася посмішка.
- Як мені стало легко і радісно!- вигукнув хлопчик.- Я відчуваю, що Бог пробачив мене!
Він нагнувся до кішечки, ніжно погладив її і сказав:
- Пробач, Мурка мене за те, що кривдив тебе. Цього ніколи більше не станеться!
І кішечка показала приклад того, як потрібно пробачати образи, - радісно потерлася о ногу свого хазяїна.
- Давайте товаришувати! - запропонував нашим героям хлопчик.- Мене звуть Ілля, а вас?
- Він - Доброня, а я - Свєтік, - відповіла дівчинка.
- Але ми йдемо не на прогулянку, а на бій з Невєрею, - зауважив Доброня.- Ти не боїшся?
- Ні, не боюся і хочу піти з вами.
І діти попрямували до селища.
КІНЕЦЬ ШОСТОЇ ГЛАВИ

ГЛАВА СЬОМА
Про те, як Свєтік і Доброня помирили двох сусідів

Доки діти разом з кішечкою Муркою йшли по дорозі до селища, в палаці Невєрі піднявся страшний переполох: на очах у усіх чорна куля стала світлишати.
- Чому чорна куля світлішає?!- закричав Невєря, дуже роздратувавшись.- Звідки в моїх володіннях з′явилися доброта і чесність?
- О володар! - падаючи йому в ноги, вигукнув Злюка, головний помічник Невєрі.- В наше володіння проникли два жителі Світу Добра і Правди!
Вони зробили добрим найзліше хлопченя Іллю, і через це усе військо Забіяки провалилося під землю, в щурячі нори.
- Що?!- прогарчав Неверя.- Я втратив своє краще військо - армію жорстокості на чолі з вірним Забіякою?!
Але я так був задоволений його роботою. Хто тепер зніматиме злі фільми, влаштовуватиме знущання з тварин?
Це так добре вбивало в людях доброту, особливо в дітях!
- О горе нам, володар зла!- підхопив Злюка.- Виявляється, разом з військом Забіяки в щурячі нори провалилися і усі злі фільми!
Як же ми тепер робитимемо людей жорстокими?
- Але як посміли ці двоє нахаб втручатися в справи мого царства?!- знову заволав Невєря.- Я ж вважав, що лише один добряк залишився в моїх володіннях - старий Адам.
А тепер, виявляється, ще двоє звалилися на мою голову!
Та не просто звалилися, а сміють робити людей добрими! Хто вони такі?
- Це маленьке хлопченя і дівчинка!- відповів Злюка.
І Невєря із Злюкою стали думати, як їм згубити дітей.

... Тим часом наші герої увійшли до селища і побачили, як двоє чоловіків б′ються між собою.
Доброня підбіг до них.
Дорослі дядьки, втомившись від бійки, на мить зупинилися, щоб відсапатися і знову почати колотнечу.
- Навіщо ви б′єте один одного?- запитав Доброня.
- А тобі яка справа до цього?- гаркнув на хлопчика один із забіяк, як з′ясувалося пізніше, - дядько Сергій.- Забирайся звідси, а то сам отримаєш!
Тоді Доброня зняв з себе ремінь і протягнув йому із словами:
- Якщо вам так хочеться, можете мені нашльопати!
Дядькові Сергію стало соромно за його погрозу дитині, і він вже миролюбніше пробурмотів:
- Ну, гаразд, не ліпи дурня... Йди звідси.
- Я піду, але давайте спочатку подумаємо: чи дуже вам треба бити один одного? - повторив своє питання Доброня, упорядковуючи ремінь.
- Що тут думати?- відгукнувся другий забіяко, дядько Петро.- Цей негідник постійно робить мені всякі капості! Сусід називається.
- Так, нічого думати!- закричав у відповідь дядько Сергій.- Цей негідник отримає зараз по заслугах за те, що увесь час намагається мені шкодити!
І дорослі трохи знову ледве не кинулися один на одного з кулаками.
- Зачекайте! - попрохав їх Доброня.- Дайте відповідь спочатку:
- З яким сусідом ви хотіли б жити поруч - з добрим або злим?
- Безглузде питання! Звичайно, краще мати рядом доброго хорошого сусіда, чим такого, як цей!- відповів дядько Сергій.
- А ви відмовилися би від того, якби він став до вас добре ставиться, робив вам не зло, а добро, допомагав у біді? - запитав хлопчик.
- Хто ж від цього відмовиться? - здивувався дядько Петро.- Але від мого сусіда такого не дочекаєшся.
- А якби ви захотіли з кимсь потоваришувати, то як би до нього ставилися?- не угамовувався хлопчик.
- Зрозуміло, що добре, - відповів дядько Сергій.
- І я б те ж саме зробив, - пробурмотів дядько Петро.
- Так розпочніть по-доброму ставитись один до одного, і ви станете кращими друзями! - посміхнувся Доброня.
- Виходить, я повинен пробачити йому усе минуле зло? - вразився дядько Сергій.- Ніколи! Що за дурниці ти говориш? Розповідай ці казки дітям!
- І я ніколи йому не пробачу! - сказав дядько Петро.
- Бідненькі, - засмутився Доброня.- То ви заражені важкою хворобою - мстивістю.
- А чому ти вважаєш, що мстивість - це хвороба, та ще й важка? - поцікавився дядько Петро.- У нас усі мстять один одному.
- У цьому-то і причина багатьох ваших бід!- зітхнув Доброня.- Мстивість - це важка хвороба, яка шкодить тим, хто нею заражений.
Помстою іншому, людина сама себе карає цим, - ризикує накликати на себе помсту у відповідь, довго ображається і злиться, ходить зла і невесела.
А той, хто не уміє довго ображатися, пробачає людям, хто не бажає на зло відповідати злом, живе набагато спокійніше і радісніше.
І ніяка образа не може його надовго засмутити!
- Дивовижні речі ти говориш, - вимовив дядько Сергій. - Можливо, ти і правий, але це суперечить реальному життю, ніхто так не живе.
- Як це "ніхто"?!- втрутилася в розмову Свєтік.- Адже ми з Доброней потрапили сюди з країни, де ніхто не хворий на мстивість!
- Та і тут раніше не було цієї хвороби, - додав Доброня, - але злий Невєря на біду вам посіяв у ваших серцях злопам′ятність і бажання мститися.
- А ви ж праві, діти, - погодився дядько Петро.- Якби люди не мстили один одному, не було б багатьох сварок, бійок, ворожнечі і навіть воєн!
- Звичайно! - вигукнув Доброня.- Тоді б і Вища Сила Добра і Правди почала прощати вам ваше зло, і життя тут стало б набагато краще.
- Вища Сила Добра і Правди?- здивувався дядько Петро.- Про що це ти говориш? Хіба Вона є насправді?
- Звичайно, є, - відповіла, замість Доброни, Свєтік.- Це Бог - Джерело усього доброго і хорошого.
У Божому Світі усі люди добрі, чесні, незлопам′ятні.
Вони завжди поступають з іншими так, як бажають, щоб поступали з ними.
А скажіть, хто захоче, щоб на нього довго ображалися, якщо він вчинив поганий вчинок, щоб йому мстили?
- Здається що діти праві, - погодився дядько Сергій.- Будь-яка людина тільки порадіє, якщо йому не мститимуться.
- Так, - підтримав сусіда дядько Петро.- Якщо той, кого я скривдив, пробачить мені, я буду цьому тільки радий.
- Але більше усіх вміє прощати саме Вище Добро, - сказав Доброня.- Попросіть у Бога пробачення за те, що раніше кривдили інших, намагайтеся бути краще, чесніше, милосердіше, самі пробачайте інших, і ви відчуєте, як ціла гора минулого зла звалиться з вас!
- У мене, напевно, не вистачить віри в це, - зізнався дядько Сергій.
- Так, важко ось так відразу повірити у світ, який так не схожий на наш, - погодився з ним дядько Петро.
- Тоді візьміть ось це, - хлопчик протягнув дядькові Сергію білу семикінцеву зірочку, - прикладіть до свого серця і попросіть у Бога пробачення.
- А що це за зірочка?- поцікавився той.
- Це як би ниточка у Світ Добра, - відповів Доброня.
Дядько Сергій узяв зірочку, приклав її до свого серця і, дивлячись на яскраве сонце, сказав:
- Вищі Сили Добра і Правди! Пробачте мені минуле зло, допоможіть вирватися з-під влади Невєрі, і стати справжньою людиною: чесною, доброю, незлопам′ятною!
І раптом сталося диво: дядько Сергій якось відразу заспокоївся, очі у нього засвітилися добротою, а на обличчі з′явилася посмішка.
Тоді і дядько Петро зробив те ж саме, і з ним сталася така ж дивовижна зміна.
- Зовсім перехотілося битися!- зніяковіло сказав він.- Навіть хочеться зробити сусідові щось хороше...
- Знаєш, і я відчуваю те ж саме, - признався дядько Сергій.- Навіть соромно, що раніше намагався робити тобі зло!
- Так давай потиснемо один одному руки і більше не будемо сваритися, - запропонував дядько Петро.
- З великим задоволенням, - відповів дядько Сергій і сусіди міцно потиснули один одному руки.
Відтоді вони стали великими друзями.
Свєтік радісно заплескала в долоні, а дядько Петро посміхнувся нашим героям:
- І звідки ви такі розумні взялися, діти, що нас, дорослих, змогли навчити уму-розуму?
- Два місяці тому ми з Добронею потрапили до вас зі Світу Вічного Добра і Світла.
- Так виявляється, що такий Світ є насправді...- замислився дядько Сергій.- А Невєря переконував нас у тому, що Світу Бога немає.
Ось було б щастя і нашу країну повернути в добре, світле, вічне і щасливе життя!
- Чим більше жителі вашої країни очистяться від зневіри і злопам′ятності, стануть чесніші і милосердіші, тим ближче будете до цього Світу, - помітив Доброня.- І життя від цього буде спокійніше і радісніше.
Діти попрощалися з дядьком Сергієм і дядьком Петро і пішли далі.
- А можна за допомогою зірочки вилікувати мого батька?- запитав у своїх нових друзів Ілля.- Адже він зараз помирає!
- Звичайно, що з Божою поміччу, можна, - сказав Доброня.- Але для цього потрібно, щоб він по-справжньому повірив у Бога і захотів стати добрим.
- Ой! напевно, це неможливо, - засмутився Ілля.- Він у мене такий злий...
- Все одно потрібно спробувати! Адже у нас є зірочка, - зауважила Свєтік.
І Ілля повів друзів до свого дому...
КІНЕЦЬ СЬОМОЇ ЧАСТИНИ

ГЛАВА ВОСЬМА
Про те, як видужав дядько Георгій, що вже зібрався помирати

Ось з доповіддю до Невєрі вбіг один з придворних і впав перед ним на коліна:
- О, володар зла і обману!- вигукнув он.- Месник, разом з усією своєю армією провалився в щурячі нори!
Ці двоє дітей помирили Сергія і Петра - самих непримиренних ворогів.
Через це ми втратили і армію Месника, і фільми, які прославляють помсту.
- Горе мені! - заволав Невєря.- Що я тепер робитиму? Як тепер накопичувати зло в серцях людей?!
Месник так добре служив мені, розпалюючи в людях мстивість, вбиваючи уміння прощати.
Скільки сварок, ворожнечі і воєн було завдяки цьому!
А тепер, прощаючи кривдників, люди очищатимуться від свого зла, і нашій владі прийде кінець!
Дивися, Злюка, як стрімко білішає чорна куля...
Досить сидіти склавши руки!
Збери своє військо злих звірів і вбий цих нахаб, що зазіхнули на найдорожче для меня - на жорстокість і мстивість.
- Зітри їх в порох!- затупав ногами Невєря.
- Слухаюся і покоряюся, володар пітьми і невіри!- відповів Злюка, і побіг виконувати наказ.
... А в цей час діти йшли до будинку Іллі, сподіваючись допомогти його вмираючому батькові.
В дорозі зав′язалася розмова.
- Так ви кажите, що у вас зовсім немає хвороб?- згадав розповідь про Світ Добра і Світла Ілля.- А звідки ж вони беруться тут?
- Армія хвороб - одна з семи армій Невєрі, - почав пояснювати Доброня.- І очолює її полководець Зараза.
Як і усе військо Невєрі, армія ця вилізла з щурячих нір.
Хвороби можна порівняти із злими жучками, якими зараз заповнена уся ваша країна.
Вони кусають і добрих, і злих людей, але злим людям важче терпіти ці укуси.
- А це чому?- запитав Ілля.
- Тому що найшкідливіші з жучків Зарази - жучки злості.
Кусаючи людей, вони позбавляють їх спокою і радощів, викликають хвороби серця і нервів.
Дуже шкідливі для здоров′я також жучки помсти, жадібності і обжерливості.
Небезпечні для здоров′я жучки пияцтва і паління, які викликають важкі хвороби і навіть смерть тіла.
Тому, щоб менше і у вас тут люди хворіли, ні в якому разі не можна злитися, мстити, скупитися, і бути рабом цієї отрути - цигарок і спиртного.
- А жадібність людей проявляється тільки у бажанні копичувати багатства і в обжерливості? - поцікавився Ілля.
- Ні, - відповів Доброня, - вона і в прагненні узяти у природи якомога більше, не думаючи про наслідки.
Багатьом подобається дуже швидко їздити і літати по повітрю, але мало хто думає про те, що вихлопні гази машин і літаків забруднюють природу.
Через це на планетах світу невіри виникають нові хвороби і біди, люди страждають від аварій.
- А у вас хіба немає машин і літаків? - запитав Ілля.
- Найбільше люди у нас люблять ходити пішки, їздити на велосипедах і конячках,- відповів Доброня.- А їздять у нас машини і літають літаки, використовуючи енергію сонця.
Можливо, не так і швидко, та зате не забруднюють природу і не потрапляють в аварії.
Та і навіщо людині треба кудись сильно квапитися?
А Свєтік додала:
- Батьки розповідали нам про те, що на деяких планетах життя повністю загинуло через те, що люди використовували брудне паливо, не думаючи про наслідки.
Вони почали використовувати найнебезпечніше і страшніше підземне паливо у війні один з одним.
- Як же вигнати з нашої країни усіх жучків хвороб? - повернувся до своїх проблем Ілля.
- Потрібно, щоб люди, з Божою допомогою, вилікувалися від поганих якостей і щоб у своєму житті стали використовувати ту енергію природи, яка не засмічує навколишнє середовище.
Тоді військо Зарази провалиться туди, звідки прийшло, - в щурячі нори!- відповів Доброня.

... В цей час діти увійшли до будинку Іллі і побачили, що біля ліжка його батька, дядька Георгія, зібралася уся родина: мама Іллі, тітка Надя, і сестричка Анечка.
Вони гірко плакали, тому що батьку Іллі ставало все гірше і серце його ось-ось могло зупинитися.
Доброня і Свєтік привіталися, після чого хлопчик підійшов до ліжка і запитав:
- Дядько Георгій, як ви думаєте, чому ви так сильно захворіли?
- Я дуже розсердився на сина, негідника Іллю, - відповів він.
- Виходить, що Ілля винен у вашій хворобі?
- Звичайно!
- А може, винна ваша злість?
- Чого, чого? - незадоволено пробурчав дядько Георгій.
- Ну, не зліться, - заспокоїв його хлопчик.- Краще скажіть: ви любите, коли на вас зляться або коли вас б′ють і кривдять?
- Та хто ж це любить? Звичайно, що ні.
- Ось бачите! А самі часто злитеся і лаєте інших, кривдите слабких.
- До чого це ти хилиш?- почав втрачати терпіння батько Іллі.
- А до того, що все у світі підпорядковано Вищій Справедливості, Богові.
Ніхто не бажає собі нічого поганого. І якщо робить це іншим, то покривається, як пилом, своїм же злом.
А воно приносить людині і поганий настрій, і навіть хвороби.
- Нісенітниця !- заперечив дядько Георгій. - Усі люди зляться один на одного, сваряться і б′ються, готові на будь-яке зло і обман!
- Але раніше такого не було, - відповів хлопчик.- Раніше ваша країна жила у світі Добра і Світла, ніхто не кривдив інших, не робив нікому зла.
Завдяки цьому життя у вас було спокійним і радісним, без бід, хвороб, страждань, смертей...
- І ти думаєш, що я повірю цим казкам? - глузливо скривив губи папа Іллі, і раптом застогнав від сильного болю в серці.
- Але це не вигадка!- не витримала Свєтік і розповіла дядькові Георгію про їх добру і світлу країну.
- Тоді чому я не пам′ятаю про свій, як ви кажете, справжній Дім?- пробурчав батько Іллі.
- Невєря посіяв у серцях людей зло і нечесність!
Це помутило їх розум і змусило забути про Вічний Світ Добра і Світла.
Людське зло перетворило вашу країну на місце бід і страждань.
- А ви ж праві, діти, - погодився дядько Георгий.- Я і сам помічав, що, чим більше злюся і кривджу інших, тим мені самому гірше: я нервую, у мене болять голова і серце, настрій псується...
Виходить, що я сам себе губив своїм злом?
- Звичайно, - зітхнув Доброня.- Але Бог може пробачити вас, якщо ви попросите у Нього вибачення.
- А що для цього потрібно зробити?
- Потрібно намагатися нікого більше не кривдити і не обманювати, нікому не бажати зла, жаліти будь-кого, хто потрапив у біду, і самому пробачати образи інших.
Тоді Бог обов′язково пробачить ваше зло.
І вам стане легше на серці.
Можете навіть від своєї хвороби вилікуватися.
- Але невже я повинен ставитися по-доброму навіть до тих, хто мені робить зло?-здивувався дядько Георгій.
- Звичайно, - зауважив Доброня.- Як дужий чоловік, ви повинні захищати слабких від кривдників.
Але злитися на них, мстити за минулі образи не потрібно!
Злих людей потрібно в першу чергу жаліти. Адже усі люди - діти Бога і народжені, щоб бути добрими.
Якщо ж людина не добра, значить, вона важко захворіла злістю.
Її і потрібно жаліти, як дуже хвору людину.
- Невже Бог може пробачити мені усе моє зло?- засумнівався батько Іллі.- За своє життя я стільки його зробив, що і уявити страшно!
- У Богові не лише Вище Добро і Правда, але і Вище Прощення. Не сумнівайтеся в цьому!- промовила Свєтік.
- Ось і ти, дівчинка, мені про це говориш... Але я боюся, що у мене не вистачить віри в допомогу і пробачення Бога!- похитав головою дядько Георгій.
- Тоді візьміть цю семикінцеву зірочку, прикладіть її до свого серця і попросіть у Бога пробачення !- запропонувала Свєтік і додала: - Зірочка допоможе вам повірити у допомогу Бога.
Дядько Георгій узяв зірочку, притиснув її до серця і вимовив:
- Вищі Сили Добра і Правди! Пробачте мені за зло, яке я заподіяв іншим. Зніміть з мене важку гору моїх гріхів, вилікуйте від хвороби, допоможіть стати по-справжньому добрим, чесним, милосердим!
Раптом обличчя дядька Георгія посвітлішало, стало добрим і спокійним.
Він встав з ліжка і сказав:
- Як мені легко! Таке враження, що зараз злечу... Пройшли усі болі, і я почуваю себе здоровим!
Бачачи це, і тітка Надя з Анею повірили словам Доброні і Свєтіка про Вічний Світ Добра і Щастя.
Тепер вони точно знали: Світлий Світ Бога є, і будь-яка людина, якщо попросить у Бога пробачення, і намагатиметься бути доброю, чесною, незлопам′ятною, може звернутися до Бога по допомогу.
КІНЕЦЬ ВОСЬМОЇ ГЛАВИ

ГДАВА ДЕВ′ЯТА
Про те, як Свєтік і Доброня зустріли армію Злюки, а також про перемогу над армією жадібності

Злюка в черговий раз прибіг з доповіддю до Невєрі.
- О, володар зла! Я зібрав військо злих чорних яструбів, воронів, вовків і змій,- повідомив він.- Колись це були білі лебеді, голуби, добрі собаки і черепахи, але злим чаклунством і голодом ми перетворили їх у грізну силу зла.
Тепер цим нахабам, які посміли сіяти тут добро і чесність, прийде кінець!
В цей час до Невєрі вбіг і Зараза.
- О, володар мороку і невіри! - вигукнув він.- Щойно вся родина самого злого в минулому мужика Георгія перетворилася в добру!
Більш того, ці двоє дітей вигнали з Георгія хвороби, і він видужав.
Якщо справа піде так і далі, то мої воїни разом зі мною проваляться в щурячі нори і на Землі більше не буде хвороб.
Ми не зможемо ними мучити людей!
- Поспішай, Злюка! - закричав Невєря.- Знищ і дітей, і родину Георгія, щоб і іншим не кортіло ставати добрими!
- Слухаю і підкоряюся! - відповів Злюка і побіг до свого війська.

... Тим часом родина Іллі раділа одужанню дядька Георгія.
Тітка Надія накрила святковий стіл і запросила за нього гостей і членів своєї родини.
Всі подякували Богові за харчі і одужання дядька Георгія і взялися за ложки ...
Після обіду, Доброня і Свєтік стали відповідати на питання.
Всім хотілося більше дізнатися про Вічний Світ Добра і Світла.
Але раптом дорослі і діти побачили у вікні чорну хмару, яка швидко збільшувалася.
Ілля вискочив на ганок, потім повернувся і повідомив:
Це наближається військо Злюки - чорні яструби, ворони, вовки і змії!
Ми пропали!
- Вони нас можуть з′їсти! - злякалася Анечка і заплакала.
- Не лякайтеся! - заспокоїв усіх Доброня.- У нас же є зірочка і віра в Бога!
Я чув від дідуся Адама, що раніше воїни Злюки були добрими білими лебедями, голубами, собаками і черепахами.
Злим чаклунством, побиттям, голодом Невєря перетворив їх у злих звірів.
Але це можна поправити! За допомогою зірочки, я попрошу у Бога улюблену страву лебедів, голубів, собак і черепах, а добрим ставленням і вірою в Бога зніму з них чорне чаклунство.
- А вийде? - засумнівалася мама Іллі.
- Звичайно, - посміхнувся Доброня.- Справжня доброта і віра в Бога набагато сильніші будь-якого зла і злого чаклунства!
Доброня узяв зірочку і сміливо пішов назустріч війську Злюки.
З ним погодилися йти Ілля і Свєтік.
Решта не ризикнули: у них ще не було такої твердої віри в перемогу добра над злом, і вони залишилися вдома, щоб стежити з віконця за тим, що буде далі.
Чорна хмара тим часом наближалася все ближче і ближче. Коли до війська Злюки залишалося зовсім небагато, Доброня приклав до серця зірочку і попросив Бога дати голодним тваринам їх улюблену страву.
Зрразу перед військом Злюки прямо з неба впали різні фрукти і шматочки сиру.
- Їжте на здоров′я, любі тваринки, і будьте добрими! - промовив Доброня.
Чорні яструби, ворони, вовки і змії стали їсти всі ці смачні речі і ... на очах перетворилися в добрих білих лебедів, голубів, собак і черепах.
А Злюка при цьому провалився під землю.
- Ура! - закричали Свєтік і Ілля, а також дорослі, що вибігли з будинку.
Всі раділи, що більше немає страшного війська Злюки.
Одна Анечка стояла осторонь сумна.
- А чому ти не радієш? - запитав у неї Доброня.
- Мені Злюки шкода! Чому і він не перетворився у щось добре і світле?
- Він сам не захотів цього, - відповів дівчинці Доброня.- А звірі давно мріяли знову стати добрими!
... Дітям пора було йти. І вони рушили далі - Доброня, Свєтік і Ілля разом з кішечкою Муркою.
Незабаром наші герої побачили біля великого магазину жінку з маленькою дитиною на руках; ще кілька худих малюків трималися за її сукню.
Жінка про щось благала господиню магазину.
Виявилося, що це мати просить господиню пожаліти голодних діточок, які нещодавно втратили батька.
- Згляньтесь, пані! Не дайте нам померти з голоду. Адже ви такі багаті! - зі сльозами просила жінка.
- Нема чого на чуже рот роззявляти! - грубо обірвала її господиня магазину.- Я не можу нагодувати усіх голодних!
- Тоді дайте поїсти хоча б моїм сирітам - не заспокоювалася мати дітлахів.
- Нічого заводити стільки дітей, якщо не в змозі їх прогодувати!
Тут до них підійшов Доброня. Привітавшись, він запитав у господині магазина:
- Скажіть, а для чого ви збираєте свої багатства?
- Дурне питання! - відповіла та.- Кожен хоче назбирати собі побільше багатств. Мені пощастило більше за інших: у мене стільки всього! Не те, що у цих голодранців!
- І що, багатство зробило ваше життя спокійнішим і щасливішим? - запитав у неї Доброня.
- Мабуть, ні, - подумавши, відповіла господиня магазина.- Я весь час боюся злодіїв, грабіжників.
Доводиться нервувати навіть через міль і іржу, які можуть зіпсувати що-небудь з речей.
А скажіть, що таке - це саме щастя?
- Бідолаха, - зітхнув хлопчик.- Виходить, ви заразилися важкою хворобою - жадібністю.
- А чому ти вважаєш, що жадібність - це важка хвороба? - здивувалася господиня.-Адже у нас усі люди жадібні: і багаті, і бідні ...
- У цьому-то і біда вашої країни, - похитав головою Доброня.- Невєря засмітив ваші серця жадібністю, а ваше життя стало постійною боротьбою за надлишок.
Через це тут з′явилися голодні, ті, хто не мають самого найнеобхіднішого для життя.
Ви не розумієте, що речі, будинки, їжа потрібні тільки для нормальної скромного життя.
Накопичувати багато - нерозумно!
Через ненаситної жадоби людина втрачає спокій, не вміє радіти тому, що у неї є.
До того ж, віна позбавляється накопиченого, коли закінчується земне життя!
Так чи варто жити заради накопичення багатств?
Крім цього, жадібність закриває перед людиною двері до Вічного Світа Добра і Світла.
- Куди, куди? - не зрозуміла власниця магазину.
- У Божий Світ Вічної радощі, куди після закінчення земного життя потрапляють всі добрі, чесні, незлопам′ятні, нежадібні люди, милосерді до чужого страждання люди.
Там немає ніяких бід і нічого поганого, всі там друзі один одному.
- Що за дурниці ти говориш, хлопчик? - обурилася жінка.- Хіба такий світ існує?
- Звичайно, що існує! - втрутилася в розмову Свєтік.- Адже ми з Добронею зовсім недавно жили там.
А ви через те, що не пошкодували голодних дітей, можете потрапити в щурячі нори, куди потрапляють жорстокі і черстві багаті люди, які не мають бажання нагодувати голодних людей.
- Як же мені отримати спокій і радість життя? Як не потрапити в щурячі нори?! - не на жарт злякалася власниця магазину.
- Не відмовляйте голодним в допомозі, - відповіла Свєтік.- Вам самим від цього стане радісніше і спокійніше на серці.
Адже, допомагаючи в біді іншим, прощаючи комусь образу, ми самі очищуємося від всього поганого, що заважає повернутися до Вічного Світа Добра і Світла!
- Я чомусь повірила вашим словам, діти, - сказала власниця магазину. - І ось що вирішила: буду допомагати всім сиротам нашого селища, навіть якщо через це перестану бути дуже багатою.
А ще буду відвідувати Церкву і молитися Богу.
При цьому очі у неї стали добрими. Вона ніжно обійняла сиріт, що стояли поруч, і повела їх з їх мамою до себе.
А наші герої відправилися далі.
- Чому ти не дав господині магазина зірочку? - запитав Ілля у Доброні.
- Вона буде ходити до Церкви, - відповів Доброня.- Дідусь Адам розповідав нам про те, що Ісус Христос навчив людей того, як треба молитися Богу, і ці молитви теж, як ниточки, пов′язують людину з Вічним Світом Бога.
А зараз ця тітонька і так на очах змінилася: тому ясно, що направила своє серце на добро і віру у Бога!
Схоже на те, що і армія жадібністі не буде більше панувати тут.
КІНЕЦЬ ДЕВ’ЯТОЇ ГЛАВИ

ГЛАВА ДЕСЯТА
Про те, як завершилися пригоди Свєтіка і Доброні на планеті Земля

Відійшовши трохи від магазину, наші герої побачили підлітків, які курили тютюнові цигарки.
- Навіщо ви дихаєте цієї смердючої гидотою? - обурилася Светік.- Дихати треба чистим повітрям.
- Що там пищить ця малявка? - з усмішкою процідив крізь зуби хлопчик Толік.
- А дійсно, навіщо ви палите цигарки? - запитав Доброня.
- Всі дорослі курять, - відповів Толік.- І ми куримо, щоб бути, як дорослі. Це означає, що ми стали справжніми чоловіками.
- Помиляєтеся! - похитала головою Свєтік.- Невже ви не знаєте того, що куріння і пияцтво - дуже важкі хвороби, які забирають у людей здоров′я і свободу? Багато людей у вас вмирають рано від цього.
- Дурниця, - презирливо скривив губи Толік.- У нас майже усі дорослі палять цигарки і п′ють спиртне.
- А ці малюки праві, - перебив його хлопчик Олексій.- Мій дядько працює лікарем, і він розповідав, що багато курців помирають від важкої хвороби легенів.
Багатьом з-за куріння відрізають ноги, тому що вони починають мертвіти...
- Чому ж ти раніше нам цього не розповідав?! - здивувався Толік.- І ми беремо приклад з цієї дурниці дорослих, які вбивають самі себе курінням!
- Невєря заборонив дядькові розповідати правду про шкоду куріння, - почав виправдовуватися Олексій.- Йому подобається, коли тисячі і тисячі чоловіків і жінок рано помирають від хвороб легенів або стають безногими інвалідами ...
Дядько розповів мені це за умови, що я нікому не буду говорити.
- Тоді чому ти говориш нам це зараз? - запитав Толік.
- Так ми ж тільки-но дізналися, що армії Злюки більше немає, - відповів Олексій.- Хто ж тепер буде боятися Невєрі?
Тепер можна сміливо говорити правду про шкідливість для людей куріння і пияцтва.
Раніше Невєря навіть платив гроші тим, хто змушує артистів у фільмах якомога більше палити цигарки і пити спиртне.
Це робилося для того, щоб, беручи з них приклад, і діти починали вбивати себе курінням і пияцтвом ...
- Так, і пияцтво вбиває людей, - погодився з товаришем хлопчик Григорій.- Мій тато помер молодим через те, що жодного дня не міг прожити, щоб не напиватися спиртним без міри.
- А мій тато від пияцтва зійшов з розуму, - з сумом сказав хлопчик Олександр.
- Ось бачите, - зітхнув Доброня, - що значить - бути рабами паління цигарок і спиртного.
Багато дорослих настільки хворі цим, що не можуть вилікуватися від цих хвороб.
А ви ніколи не робіть цієї дурниці.
- Спасибі вам, що навчили нас уму-розуму! - сказали хлопці Свєтіку і Доброні, після чого викинули цигарки.
Наші герої пішли далі.

Через хвилину назустріч їм вискочили Тиран і Невєря.
- Діти! - закричав Тиран.- Ви стали господарями цієї країни!
Ви перемогли шість армій: Забіяки, Месника, Зарази, Злюки, Крадія і Курилки ...
Тепер ви можете панувати тут, а я з Невєрією будемо вашими вірними слугами!
- Ще чого не вистачало! - відповів Доброня.- В Світі Бога ніхто ні над ким не панує! І ми не збираємося.
- О, горе мені! - закричав Тиран і провалився під землю.
- Подумайте, як слід, діти! - почав просити Невєря.- Ну ким ви будете в Світі Бога?
Звичайними дітьми, такими, як усі!
Зате тут станете найбільш шанованими, всі вас будуть прославляти і боятися ...
- Цього може бажати лише такий хвалькуватий злюка, як ти! - відповів Доброня.- Краще бути звичайною дитиною в Божому Світі Вічного Добра і Світла, ніж господарем світу мороку і невіри!
- О, горе мені! - закричав Невєря і теж, як Тиран, став провалюватися під землю.
Але в останню мить він вхопився за дерево, що росло поруч і, зі зловтіхою, сказав:
- Гадаєте, що звільнили від моєї влади всю Землю? Помиляєтеся! Поки є на ній злі, брехливі, жадібні, мстиві, черстві люди, я залишуся її володарем!
Ви врятували лише один з трьох світів Землі - Світ Дитячіх Снів ...
Так, люди, які вірять у Бога і намагаються з Його допомогою бути добрими, чесними, нежадібними, незлопам′ятними, милосердими до чужого страждання, звільнилися від моєї влади.
Але, на щастя для мене, на цій планеті не всі стали такими, тому залишаються рабами мого щурячого царства...
Після цих слів Невєря остаточно зник під землею.

... З тих пір в Країні Дитячих Снів Землі встановилося тихе і радісне життя, дуже схоже на те, що існує в країні Доброні та Свєтіка.
І хоча люди там все-рівно старіють і не живуть вічно, але усі, хто одужали від поганих якостей, відразу після закінчення земного життя повертаються в Вічний Божий Мир Добра і Світла.
... Минуло літо, потім осінь, і почалася зима.
Доброня і Свєтік давно повернулися жити в будиночок дідуся Адама.
І ось за тиждень до Різдва Христова Доброня звернувся до дідуся:
- Дідусь Адам, через тиждень, в свято Різдва, ми зі Свєтіком повинні з′їхати на санках з гори під назвою Холодна, щоб повернутися Додому.
Про це мені казав тато уві сні.
Але де знаходиться ця гора? Як туди потрапити?
- У нашій країні такої гори немає, - відповів дідусь.
- Що ж робити? - захвилювалася Свєтік.
- Але така гора є в звичайному земному світі ...
- А як ми потрапимо туди? - запитала дівчинка.
- Дуже просто! Ось через цей хід, - і дідусь Адам, відвернувши килимок на стіні, вказав на потайні двері.


ЗАКІНЧЕННЯ КАЗКИ ДЛЯ ДІТЕЙ

Через тиждень, на Різдво Христово, діти взяли санки і, попрощавшись з дідусем Адамом, зробили крок в потайні двері.
Вони опинилися в звичайному земному світі.
Там діти з′їхали з Холодної гори міста Харкова і ... повернулися Додому.

ЗАКІНЧЕННЯ КАЗКИ ДЛЯ ДОРОСЛИХ

Ось уже сім днів я морив себе голодом, зачинившись у кімнаті на Салтівці.
Голодуванням я довів себе до повного виснаження, але твердо вирішив і далі продовжувати його.
За тиждень до Різдва 1992 року переді мною з′явилися маленькі діти - хлопчик і дівчинка.
- Чого вам тут треба? - невдоволено буркнув я.- Не заважайте мені займатися духовним самовдосконаленням.
- А хіба це самовдосконалення, якщо ви не стаєте від цього добрішим? - запитала дівчинка.
- А це вже не ваша справа, забирайтеся геть звідси, - грізно сказав я.
- Дядя Юра, а ви не можете нас через тиждень проводити на Холодну гору? - запитав хлопчик.
- Нам треба бути там на Різдво, - додала дівчинка.
- Якщо я сам буду там на Різдво, то проведу вас туди, - відповів я, аби діти залишили мене в спокої, хоча і не збирався їхати з Салтівки ...
... Аж ось пролунав стук у двері.
Прийшов мій батько Адам Петрович і сказав, що моя піврічний донька Анечка дуже захворіла і що у неї висока температура.
Довелося припиняти добровільне ув′язнення.
Я зрозумів, що дівчинка була права, що всі ці голодування є дурістю, якщо не роблять людину добрішою.
І повернувся до звичного способу життя.
Коли їхали додому, я сказав батькові, що від голодування у мене мало галюцинації не почали з′являтися, що бачив двох маленьких дітей, навіть розмовляв з ними.
Батько лише якось загадково посміхнувся.
- Не розумію я тебе, тато, - сказав я йому.- Живеш в якомусь незрозумілому світі, ні з ким ніколи не сваришся, завжди такий добренький з усіма. Як це тобі вдається? Я ось з усіма сварюся.
Коли почав говорити вчителям, працюючи вчителем у школі, те, що багато хто з них не мають доброго ставлення до своїх учнів, не говорять з ними про Вище Добро - про Бога, - так на мене вчителі ображалися.
Коли почав говорити лікарям, працюючи лікарем, те, що багато хто з них без милосердя відносяться до хворих, думають більше не про те, як би краще допомогти хворому, а про те, як би побільше витребувати з хворої людини грошей; перед операціями не звертаються за допомогою до Бога з молитвою за поміччю, так на мене лікарі ображалися.
А ти завжди такий спокійний і усміхнений.
- Річ у тім, синку, - відповів батько, - що кожна людина сама вибирає, в якому світі їй жити.
Бог з усіма говорить через голос серця, через голос совісті, що треба намагатися бути добрим, чесним, незлопам′ятним, милосердним, нежадібним, скромним.
Про це Бог говорить людям і словами Сина Божого Ісуса Христа.
Якщо люди не хочуть слухати самого Бога, хіба вони послухають нас з тобою?
Ось тому я лише співчуваю злим, злопам′ятним, черствим, жадібним, нечесним, гордим людям, бажаю їм одужання від цих хвороб.

... На Різдво знову примарилися ці дві дитини.
Я їх провів на спуск нашої Холодної гори Харкова.
Діти з′їхали з неї на санках і раптом в кінці гори зникли, ніби їх і не було.
Треба ж, що може примаритися!
На прощання хлопчик дав мені якусь семікінцеву білу зірочку.
Одного разу, ходячи по Салтівці з розмовами про віру в Бога, читаючи молитву над хворими людьми, я приліг відпочити в кабінеті, який мені виділили в одній з лікарень Харкова.
І побачив уві сні Доброню і Свєтіка.
Схопившись з ліжка, я сів за стіл, взяв ручку і папір, і написав перші три глави казки.
Початок казки мені здався цікавим, і я спробував написати її продовження, але нічого путнього не вийшло.
Я передав перші ці глави казки своєї шкільній вчительці Людмилі Михайлівні, яка в школі викладала мені російську мову і літературу.
Вона прочитала початок казки дітям в декількох класах школи і принесла дуже добрі і зацікавлені відгуки дітей, написані на папірцях з шкільних зошитів.
І сказала, що дітям казка дуже сподобалася і що треба обов′язково написати продовження.
Але я - не письменник і скільки не намагався, нічого путнього не виходило.
Напевно, я занадто приземлена людина для такої справи.
Але ось, через півтора року після першої зустрічі з дітьми, коли встановилися влітку 1993 року найдовші дні і короткі ночі, я якось вранці підніс до вуха семіконечну зірочку.
- Дядя Юра, скільки вас можна кликати! - почув я голос дівчини.- Це ми: Свєтік і Доброня. Спасибі вам за те, що ви провели нас на Холодну гору. Ми повернулись додому.
- Радий за вас, - відповів я.
Тут в зірочці почувся голос хлопчика:
- Я намагався вам уві сні розповісти казку, але ви такий нервовий і дратівливий, що вдалося тільки три глави казки вам розповісти.
Добре, що ви піднесли до вуха зірочку. Записуйте продовження казки, точніше не казки, а наших зі Свєтіком пригод.
Доброня почав говорити продовження казки.
І ось, за сім днів розповів мені всю історію до кінця.
Він сказав, що мені ця книга навряд чим допоможе, тому що у мене не вистачає критичного ставлення до самого себе.
А ось тим дорослим і дітям, які захочуть з Божою поміччю стати краще і навчитися слухати голос Бога в своєму серці, вона допоможе навіть в світі злих людей бути добрими, спокійними і щасливими.
Тут я з Добронею не згоден: навіть я після того, як прочитав цю казку, здається, став трошки добрішим, спокійнішим і щасливішим.
Втім, про себе не судять.
Так, Бог посилає мені в житті добрих людей. Моя шкільна вчителька Людмила Михайлівна допомогла мені оформити казку російською мовою.
Не знаю, куди подіти зірочку.
Я її перемалював на обкладинку книги, щоб всі люди мали цю зірочку у себе.
А самих Свєтіка і Доброню всередині зірочки намалювала одна дівчинка Світлана, якій я, разом з іншими дітьми в 14-й школі Харкова, прочитав цю історію, і якій наші герої наснилися уві сні.
Саму ж зірочку я, мабуть, передам разом з казкою в школу для сліпих дітей, що знаходиться на вулиці Сумській у Харкові.
Адже сліпі діти не бачать перемальовану на папір зірочку, а помацати її зможуть, переконавшись, що вона є насправді.
Дивно, одночасно з тим, як Доброня і Свєтік продиктували мені казку, в нашому харківському зоопарку злі вовки сказилися, вилізли з відведеного їм місця і накинулися на людей.
Слава Богу, що не встигли нікого сильно покалічити.

Невже їх так дратує розповідь про Вічний Дім усіх розумних людей, дітей Бога, - про Божий Світ Вічного Добра і Світла, що прийшла у земний світ?
Невже вони не хочуть знову стати добрими собачками?
Нажаль зараз ми так сильно засмітили своїм злом наше життя, що від цього навіть добрі собаки часто стають більше схожими на злих вовків, коли їм хочеться кусати маленьких дітей.
Напевно, і злих людей, які не мають бажання подумати, а чи відповідає їхнє власне життя голосу Бога в їхньому серці і словам Христа, ця розповідь буде дуже сильно дратувати.
А ви як думаєте?
23.07.1993 року
м.Харків

Із записок дітей:

Казка подобається тому, що в ній є така країна, в якій всі люди добрі, щирі. Мені б хотілося в неї потрапити (записка без підпису).
Мені подобається казка тому, що в ній ніколи ніхто не обманює один одного (Попик Віта 5-А клас).
Мені ця казка дуже подобається, адже це дуже добре, коли ніхто не бреше, не краде, не мститься і робить всім дуже добре (записка без підпису).
Казка подобається тому, що там Свєтік і Доброня усім повертали добро. І тому що пацани курили і перестали. А вони сказали тій жінці, що не можна бути жадібною, і що вона повинна нагодувати голодних діточок (Юрченко Юля 5-Е клас).
Мені казка сподобалася тим, що в країні добра і правди люди живуть чесно, люди не вбивають нікого, не крадуть, не п′ють і не курять різну гидоту (Маматов Саша 5-Д клас).
Мені казка дуже подобається. Тому що вона навчає людей, щоб вони були: добрими, щасливими, нікому ніколи не заздрили. І виконували закони Божі. Я думаю, що тільки ті люди вмирають, що не виконують закони Божі.
А ті, які виконують їх, ті після смерті потрапляють в Країну Вічного миру і щастя. Ця країна називається Рай (Смирнова Світлана 5-Б клас).
Євангеліє:
"Дивіться, не відноситься зневажливо ні до одного з малих цих, бо кажу вам, що їхні Янголи на Небесах завжди бачать обличчя Отця Мого, що на Небі».
Хвалю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти втаїв це від премудрих і розумних і відкрив те малим дітям.
Так, Отче, бо така була Твоя Свята воля".
Стисло про автора
Мельник Юрій Адамович, народився в Харкові 20 січня 1964 року.
Українець. За освітою дитячий лікар, хірург, ортопед-травматолог.
Автор циклу статей в харківській пресі про виховання дітей.
Харків - російськомовне місто України. Тому, статті і твори в газетах та Інтернеті пише російською мовою. Як і російською мовою, рідною йому по мові мислення, володіє і рідною йому по крові українською мовою. Любить однаково обидві мови, як рідні йому. Для українського читача переклав авторським перекладом цю казку зі свого сну українською мовою.

http://www.proza.ru/2019/08/12/1000
Це матеріал "Прози ру" мого друга Сергія Лебедева, який допоміг мені піправити огріхи мого перекладу самої казки 24 жовтня 2017 року.
Зробив це Сергiй перед Спасом 2019 року на моє прохання.
24 жовтня 2019 року.





Рейтинг работы: 0
Количество рецензий: 0
Количество сообщений: 0
Количество просмотров: 91
© 25.10.2019 Юрий Мельник
Свидетельство о публикации: izba-2019-2657109

Рубрика произведения: Проза -> Сказка


















1