Хто б міг подумати... я буду плакати від щастя...


Хто б міг колись подумати, що актор, який виконує комічні ролі, стане керівником моєї країни?
Хто б міг колись подумати, що Росія зробить війну в Україні, і забере собі гарний шматок території?
Хто б міг колись подумати, що рідні чи двоюрідні мені люди будуть вважати мене за ворога?
Хто б міг колись подумати, що таку величезну ролю у військовому протистоянні зіграють не державна армія з гарматами, а добровольці і волонтери?
Хто б міг колись подумати, що ті, хто найдовше стояв на підмостках Майдану, виявляться брехунами?
Хто б міг колись подумати, що замість Кравчука потрібно було вибирати Чорновола?
Хто б міг колись подумати, що Америка, а якщо глибше – то Німеччина тим паче, стануть мені друзями?
Хто б міг колись подумати, що справжні герої, на яких виростають покоління, виявляться вигаданими, намальованими?
Хто б міг колись подумати, що то саме старши́на вмовить свого воєначальника повернутися до тепла та жінок додому, замість того, щоб грітися у зимовій Варшаві…
Е-ех…
Хто б міг колись подумати, що та кількість зібраних пісень, що казковим чином поміщалася у триста магнітофонних бобін, тепер уміщується в ковпачок від авторучки?
Але стоп… це не те…
А те – то ось воно: якщо хоч колись мої правителі будуть розумніші від мене – я буду плакати від щастя!

***





Рейтинг работы: 0
Количество рецензий: 0
Количество сообщений: 0
Количество просмотров: 6
© 07.06.2019 Сергей Щепкин
Свидетельство о публикации: izba-2019-2571695

Рубрика произведения: Проза -> Быль










1