Занесла доля далеко


Занесла доля далеко,
Від рідного краю,
Що тепер мені робити,
Зовсім я не знаю.

Вже держава Україна,
Стала самостійна,
За всі роки що існуϵ,
Стала зовсім вільна.

А я сам ще в білім світі,
Все ще я мандрую
І по милій Україні,
Все по ній горюю.

Споминаю білі хати
І верби похилі,
Ці бори поля широкі,
Рідні такі милі.

Свої літа юнацькії,
Весело прожиті,
Хоч і трудні но веселі,
Щасливі відкриті.

Де я вперше світ побачив,
Вперше закохався,
З дівчиною під вербою,
Вперше цілувався.

Моя доля на цім світі,
Обійшлась зімною,
Занесла у край далекий,
Що робить з собою.

Світ широкий можна всюди,
Не трудно прожити,
А по рідній батьківщині,
Приходиться тужити.

І любов свою до неї,
У серці носити,
В світ далекий на чужину,
Звістку получити.

Свою тугу розігнати,
Порадіти з нею,
А приходиться миритись,
З долею своϵю.

Її довго проклинати,
Що так обійшлася,
Хоч шукав я дуже довго,
Вона не найшлася.





Рейтинг работы: 0
Количество рецензий: 0
Количество сообщений: 0
Количество просмотров: 6
© 08.05.2019 Роман Солтис
Свидетельство о публикации: izba-2019-2553821

Рубрика произведения: Поэзия -> Стихи на иностранных языках










1