Східці і західці, південці та централи.


Твір із шкільної програми

У кожного племені, у кожного народу, якому зі самого початку існування для досягнення якихось успіхів серед історичних метаморфоз буття потрібно було бути разом, є своя мова. У кожного етносу вона виплекалась із найрізнобарвніших обставин, які змушували той народ триматися разом. І людям, у які б часи вони жили, не залишається нічого іншого, аніж гордитися своєю мовою, яка і є справжньою історією своєї нації.
Всі пишаються, любуються, гордяться своїми мовами. Французи знаходять свої вагомі аргументи (один і з яких – розповсюдженість. Так, наприклад, французи знають, що двісті з невеликим років тому у Росії французька мова була дуже поширеною: розмовляти російською вважалось показником малограмотності, більш того – дурним тоном; всі освічені люди, всі, хто не був «із села», спілкувалися іноземними, переважно французькою, і вважали французьку мову набагато кращою і красивішою від усіх інших мов. І хоч то були століття територіальних завоювань, але чомусь саме в часи розповсюдження своєї мови там Наполеон пішов на Росію… І що з того вийшло потім для мови російської? Завдяки тій війні вона встала? Це нікому нічого не нагадує? Дивна паралельність…); англійці знаходять свої аргументи; американці, на противагу англійцям, у тій же англійській мові, – свої, такі ж значимі доводи.
Завдяки чому звичайному українцеві можна гордитися українською? Рідна, батьківська – так у всіх така; Тарас Шевченко, Леся Українка, Василь Стус, Ліна Костенко – так у всіх є свої видатні, які стали достойним голосом народу і створили невмирущі шедеври. Що ще? Завдяки своїй пісенності на міжнародному конкурсі в Парижі десь там сто років тому, українська визнана другою у світі за милозвучністю, після італійської. У світі! Це досягнення велике! Величезне! Третьою, до речі, на тому ж конкурсі визнано французьку мову. Щоправда з тих пір рейтинги…
До плюсів української, звичайно не з точки зору її вивчення, відносять також багатство суфіксів, префіксів, відмінків, дієвідмін та інших засобів та способів словотвору. Тож можливостей для того, аби не втрачати хоча б те, що вже є, і надолужувати ще красивішим те, що втрачається саме собою, більше ніж достатньо.
От наприклад, в українських словниках є слово «східняк». З давніх давен означало воно «східний вітер», причому дуже неприємний, постійний сильний вітер, який дув кожного року навесні і видував із землі вологу. «Знову східняк задув, треба поспішати», – такі слова часто можна почути в зораному степу. І ця неприємність передалася в слово саме завдяки суфіксу –як, суфіксу, що означає в особі його носія певну належність, прикметність. Так само утворилися слова «бідняк», «мертвяк», «пияк». Щось негативне несе в собі суфікс –як. Крім того, слово «східняк» рідко вживалося в множині, так само , як і слово «вітри». «Вітер» ми кажемо незрівнянно частіше, «вітри» вживаємо тільки при якихось виключних обставинах, при узагальненнях. Це відрізняло колись вітер східняк від бідняків і пияків.
Однак дув східняк, дув, і надув ще одне своє поширене значення. Тепер словники на перше місце! ставлять нове його значення: уродженець східних областей України. Навряд чи при козаччині, чи при царизмі на території теперішньої України так називали людей зі сходу взагалі, і зі сходу України зокрема. Можливо, не можна виключати такої обставини, що у когось це слово і стосувалося людей зі сходу, але то не було таке поширене явище, як тепер. Тепер і множина підходить більше, ніж однина – східнякИ! Так і хочеться затрясти над головою кулаком і додати: «У-у-ухх!». Може вони ще й косоокі?
Якщо Україну умовно розділяти, то тільки на дві частини, і це будуть схід і захід, а ні в якому разі не північ і південь, як, наприклад, в американців. Отож до східняків мали б додатися… західняки. А як же інакше? Теж не дуже приємне слово. Але то, мабуть, самі західняки хочуть, щоб їх так називали. Бо куди там! Східняками придумане своє слово, яке по-справжньому віддзеркалює те, що терплять вони, східняки, – западенці! Захід це по-західному захід, а по-східному – запад, отже ніякі не західняки, а западЕнці! Тим паче, що «западАти» - це чисте українське слово, від «запала в серце» і аж до «щоб очі не западали». Тож тримайте, шановні западенці, від східняків!
І від півдняків. То їхні, східняків, «однодумці». Так-так, якщо Україну умовно розділяти на більшу кількість частин, то наступне число – чотири. Додаються «централи і півдняки». Саме таке формулювання назви населення зустрічається в світовій україномовній павутині все частіше. Причому, всі розуміють, що східняки і півдняки – це практично одне й те саме, можна вважати за одне; централи поряд із ними, теж незрозуміло які, бо від столиці до північного кордону, за яким той самий схід, практично до плюнути можна; а от западенці – западенці ті окремо. Бо запали вони… у Европу, як каже словник Голоскевича…
Автор цієї «праці», що старається намалювати бачення «спільного розуму» його односельців, однорайонців, однорегіонців у цьому питанні (яке ж матюкливе стало слово «регіон»!!), народився і виріс на півдні України. Не на самому березі моря, але до нього дуже близько. Причому до Чорного, а не Азовсього. Тому ніякого східняка він в собі не признає. Хіба що вони такі ж самі, як він. Тим паче не признає «півдняка» з його асоціативними «півнями», «дякАми» і «півдЯками» на кожні пів дня… Тому що «півдняк», «півдняки» - ну це ж смішно, люди добрі! Смішно! Це принизливо і неінтелігентно так будувати! ПівдЕнець, чи пІвденець – так. Слово «південець» вже є в словниках, так само як і «південці – мешканці півдня». То чому ж вони не у вжитку? Вони не несуть в собі негативної енергії, вони створені тими засобами, що створюють приємні слова: млинець, коханець, мудрець. Самим гіршим із них є, напевно, вдівець, але ж він все одно живий. До того ж слово «південці» підсвідомо натякає на те, що ті люди живуть внизу, що вони вже ті, що наполовину на дні – пів-денці. І мапа тому свідок! Символічно і багатозначуще.
І «централи», чи «централ», звучить впевнено, ваговито, без будь-якого знущання і лихих думок! Центр є центр – це і столиця, це і початок відліку всіх величин, це і те, на що все спирається і рівняється.
Поділ на чотири – це ще умовніший поділ, ніж на два. Проте поділ на два умовний ще більш умовно, або іншими словами – він не є умовним, тому що він вже мав свою реальну, матеріалістичну історію, і це, напевно, від того так сталося, що назви народів при поділі на два звучать образливо, а ті двоє, що додаються при поділі на чотири, вже не мають таких образливих тонів, лише «півдняки» нещодавно з’явилося. Мабуть східне і західне мають набагато більший вплив на свідоме світосприйняття українців, ніж південне і північне.
Насправді думка вже не знає, що ще написати, як іще роз’ятрити серце, аби запропонувати людям, особливо письменним, називати себе та інших не «східняками» і «западенцями», а знайти нові слова, або такі, що вже існують.
От наприклад, слово «східці». Чи немає в цім слові поняття «схід»? Звичайно є! Адже тлумачення слова «схід» подвійне чи потрійне – частина світу – схід; схід від слова «схОдити, зійти»; а ще «на схОді» – тобто наприкінці. І саме слово «схОди» - хіба це не східці нагору чи вниз, а заразом хіба це не нові паростки, що йшли-йшли – і зійшли? Можливо по тих самих сходах? А коли однина – то східець, таке слово теж є в словниках, означає сходинку, щабель. «Східці – жителі сходу; а до мене у Львів східець приїхав, ходить – очі витріщив»)) Як на мене – звучить органічно, сенсово і повністю, абсолютно прийнятно.
Ну а до східців хто? Правильно – західці. Такого слова у словниках немає, але то не біда, багатьох слів раніше не існувало, але обставини чомусь зобов’язували їх з’являтися. Хай так буде і з західцями. В цім слові і сторона світу, і дія за значенням «заходити» у всіх його виявленнях. До того ж Україна постала на таких просторах, що опинилася посередині між всесвітніми сходом та заходом, а значить, хочемо ми того, чи ні, але в нашій країні з одного боку буде великий вхід, а з іншого великий вихід, і цей вектор буде направлений зі сходу на захід, і ніяк не інакше. Тобто сходи на сході – зійшли, якщо хочете далі – вам пряма дорога на захід, тобто заходити ще далі. І якщо в таких умовах на такій «плавучій» території будувати щось єдине, то потрібно починати з головного – з фундаменту; якщо піднімати питання єдності України, то потрібно починати з найголовнішого – як ми самі себе називати будемо.
Чи так, щоб люди сміялися (читай плювалися), чи так, щоб ми самі себе поважали.
Отож, східці і західці, південці та централи, – на ваш розсуд…
Але одна умова: приймаємо все гамузом, тобто в цілому. Інакше – мінімум на два…

***





Рейтинг работы: 0
Количество рецензий: 0
Количество сообщений: 0
Количество просмотров: 14
© 22.03.2019 Сергей Щепкин
Свидетельство о публикации: izba-2019-2520296

Рубрика произведения: Проза -> Психология










1