В летючих хмарах трiпотiло свiтло...


В летючих хмарах тріпотіло світло,
А ми, згорілі чорні головешки,
Дивились мовчки, навіть не осліпли...
Товпились черги зміями до раю.
- Невже ми вмерли, серце як палає?!
Товпились черги, та дверей відкритих
Ніхто не бачив... Щастя не буває,
Бува надія, спомин, що згасає.
І вічно ллється тріпотливе світло...
А ми чекали, потім полишали,
Вогонь палили, руки простягали,
А ми чекали, все життя чекали,
Що нам повернуть, що колись забрали,
Ми вже забули, що і де втрачали,
Як нас колись матусі колисали,
Як віялами до небес злітали
Вечірні зорі... Терпкий вітер жалю
Здіймає душ згорілі одягання,
Немає ночі , вічність для чекання,
Летючих хмар громаддя споглядання...
Вмира надія, може вже остання.
Дорога вгору, крізь скелясту сірість.
Хто буде йти? Кому цю путь відмірять,
В летючість хмар і світло тріпотливе?





Рейтинг работы: 0
Количество рецензий: 0
Количество сообщений: 0
Количество просмотров: 9
© 31.10.2018 Борис Смыковский
Свидетельство о публикации: izba-2018-2401894

Рубрика произведения: Поэзия -> Стихи на иностранных языках











1