ПОВОРОТ В НІКУДИ (україномовна версія)


ПОВОРОТ В НІКУДИ (україномовна версія)
(Уривок з роману  Володимира Брянцева "ДОРОГА В ОДИН КІНЕЦЬ")

...Одного разу, коли три потенційні купувальниці влаштували з кімнати примірочну, Ірма почула скрипіння ключа в замку. Повернулася здивовано на двері, що відчинилися, - на порозі стояв рідний чоловік. Жінки зніяковіло заойкали, накидаючи на себе що попало, і збентежений Борис поспішив причинити двері. Було чутно, як віддаляються по коридору його кроки.

«Ой, дівчатка! Я миттю, зачекайте!» - Ірма кинулася слідом за чоловіком. З тривогою наздоганяючи його вже на подвір’ї, вона проклинала себе, що не готувала давно вже ні сніданків, ні обідів, ні вечері. Не готувала, бо не чекала. Заклопотана тепер своїм ненормованим в часі ремеслом, вона зледащилася готувати навіть для самої себе. Забула, як це перейматися, коли дочка затримується на продовженому дні в школі, а чоловік - на роботі. Розучилася чекати його додому, та й домівка їхня з Борисом тепер не оселя, а задвірок люблінської товкучки якийсь.

- Постривай! Та зупинись же, Борю! - Несподівано для самої себе Ірма назвала чоловіка не так, як зазвичай, - не затяганим сухим «Борис».

Борис відпустив дверну ручку машини і повернувся до дружини. Невеличкий поріз від бритви на його щоці та помітила одразу - залишилася погано виголена пляма. А ще - несвіжий комір сорочки, де третій зверху гудзик відрізнявся від інших. І таке відчуття вини відразу у Ірми, що аж сльози на очі навернулись! Відчуття такої провини, - немов обеззброюючі знемогою по всьому тілу пута! Ні, вона не здатна була уявити собі іншу жінку, а тим більше, - шмакодявку з нафарбованими нігтями, котра пришиває цей злощасний гудзик. Це ж він сам, так і не дочекавшись допомоги своєї дружини в цій непростій для чоловіка справі, таке утворив із собою!

Що первинне в жіночому серці після кохання? Жалість чи вина? Провина чи жалість? Що за чим слідує? Що важливіше? Чи може взаємопов′язані ці два почуття? Спробуй зрозумій. Одне очевидно: якщо чоловік викликає в серці жінки хоч одну з цих двох емоцій, - вона небайдужа до того чоловіка. Небайдужа, нехай і не любов′ю, але ж і не ненавистю напевно. От якби чоловіки цінували це! Може, платили, хоча б, взаємністю? І менше було б порушених
сімей? Але десь в цих психологічних складнощах нишпорить трагічне - «від любові до ненависті - один крок». А над усією цією метушнею, хихочучи, потирає руки віроломство – «поцілунок Юди».

Бідний, нещасний рід людський! Єдиний серед живих тварюк, що отримав від Творця, як милостиву преференцію, здатність любити, попутно розмножуючись, він забув, що за все в житті доведеться, рано чи пізно, заплатити. І парадокс в тому, що і за любов, і за зрадництво - однаково жорстоку, а часом і непосильну ціну.

На жаль, слабкою втіхою для «постраждалих» від цих двох, здавалося б несумісних пристрастей, є скромна милість Господа, що не посилає він випробування своєму «дитятку нерозумному» по силі його. Він їх посилає ПО ВІРІ! Але хто з нас - щеплених войовничим атеїзмом вихідців із «совка», здатний зрозуміти великий смисл цієї милості? Запізнилися вже з душею своєю грішною до Бога - життя прожите. Може в чистилищі ще зможемо хоч якось спокутувати свої земні гріхи, щоб не звалитися навіки до пекла? ВІН нам – дітям своїм нерозумним, залишив шанс.

- Приїжджай ввечері додому, Борю. Я буду тебе чекати. - Оце було і все, чим сподобилася розбавити цю нескінченну, терпку і в’язку, що не давала дихати, паузу Ірма.

- Угу. - Тільки на це сподобився її Борис у відповідь.

І з обопільним полегшенням розійшлися вони, так і не наткнувшись на погляди одне одного. І вірно вчинили. Бо те, що вловила б в очах чоловіка Ірма, не дало б їй сили на цей, воістину, останній їхній шанс. Ангел-Хранитель грав по-чесному з цією жінкою. Знав, що рішення підопічної буде вірним лише тоді, коли зникнуть всякі сумніви у неї.

Ірма зуміла вкластися в решту дня. Проворно найняла машину за десять доларів, а в ролі вантажників, - двох ханиг за літр спирту «Роял», і перевезла весь товар до орендованого нею напередодні порожнього гаражу, заскочивши по дорозі ще й на ринок. Потім зробила генеральне прибирання в їхній кімнатці і зварила чудовий український борщ із реберцями та грибами.

Ірма дуже старалася, хоч і поспішала, і борщ вийшов на славу. Вона загорнула гарячу каструлю в стару болоньєву куртку Бориса, щоб борщ умлів і був немов з печі до приходу з роботи чоловіка.

Єдиного страхалася під час цієї бажаної метушні - щоб Борис не повернувся завчасно. Хай буде все так, як має бути в сім′ях: втомлений після роботи господар сім′ї, вмившись, з задоволеною посмішкою сідає до столу, де його вже чекає, поширюючи неймовірно смачні запахи, вечеря. А навпроти - жадана красуня дружина, хитро посміхаючись, наливає йому в чарку грам сто для апетиту. Чоловік примружує око: «А собі?»

Жінка знає, що кілька крапель алкоголю проженуть її скутість, і покривається рум′янцем, відчуваючи, як легкими збудливими мурашками народжується томне, солодке бажання. Вона, як годиться, соромиться майбутніх пестощів чоловіка, який вже забуває про втому. Але жінка цих пестощів потайки бажає і тому в унісон підігрує йому в еротичній грі.

«Горілки немає. Хм! Ну, так «Хеннесі» відкриємо!» - миттєво вирішила проблему Ірма, накриваючи новою турецькою скатертиною непоказний розкладний стіл. Трохи засмутилася, що тарілки і ложки такі непоказні. «У цю поїздку до Туреччини обов′язково потрачусь на посуд, - вирішила, безуспішно намагаючись рушником повернути блиск старому алюмінію ложок. - Там, кажуть, вибір величезний».

Задоволена, окинула поглядом кімнату, сервірований стіл, але знову почуття провини насунуло, мов мігрень. За вибір свій провини - між господинею домашнього затишку і п′янким азартом комерсантки, що нащупала свій стрижень.

Ірма швидко прогнала думки, здатні зіпсувати очікуване свято для двох. Вони з Борисом обов′язково знайдуть золоту серединку в цих складних для кожної пари питаннях. Обов′язково! Компроміс, який притягне їх одне до одного і втримає міцно. І ще в них є дочка, а отже є повноцінна сім′я.

Зайнятися зачіскою та макіяжем Ірма вже не встигала і розцінила це, як підказку: вона повинна бути домашньою. Сиділа тепер в коротенькому ситцевому халатику із зворушливим хвостиком волосся на потилиці за сервірованим на дві персони столом і чекала рідного чоловіка. Спочатку під фривольну музику з касетника:

«Может кто-то в белых шортах в комнату войдет,
Загорелыми руками тронет твое тело.
А потом, когда внезапно все произойдет,
Будешь плакать ты в подушку: «Не хотела, не хотела, не хотела!»

Вимкнула. Покоробили слова. Тепер тільки годинник відбивав голосно секунди, та чиєсь дитинча каталося повз двері на велосипедику коридором гуртожитку. Туди-сюди, туди- сюди. Потім і його покликали: «Володенько! Ану, кермуй додому! Пора в ліжко!»

Сутінки давно перетворилися на ніч. Ірма встала з-за столу, засмикнула фіранку на вікні і ввімкнула світло. Якби хто зараз її запитав, куди вона збирається, відповіді не добився б. Тому що Ірма сама нічого не відала. Вона лише відчувала, що неодмінно повинна вийти з цієї кімнати в рятівну ніч. Чому рятівну? Лише там вона сподівалася позбутися страшного нападу клаустрофобії, що генерувався цієї кімнаткою з софою і дитячим ліжечком по кутах та столом посередині, на якому гордо височіла, безцеремонно підкреслюючи убогість цього буття, непочата пляшка «Хенесі».

Накрапав дрібний дощик, і коли Ірма побачила припаркований біля тротуару УАЗ Бориса, першим її бажанням був просто порив сховатися від негоди, котра невідворотно розганялася. І рідний чоловік знаходився у машині, - ліхтарі стопсигналів видали це, кліпнувши; очевидно, Борис випадково зачепив педаль гальма.

Ірма поквапилась на вогні. В сталевій коробці УАЗу клаустрофобія, напевно б, минула, - Ірма гостро відчувала це. Вона знала це! Вона була впевнена в цьому, адже там була б НЕ САМА! Вона була б разом із своїм чоловіком. І поїхали б вони додому, де в каструлі, загорнутій в стару болоньєву курточку Бориса, ще зберігав дух печі і тепло любовно приготований нею борщ.

Але тут Ангел-Хранитель зволив втрутитися, щоб не тривала довго ця агонія. Пожалів, мав таке право і, очевидно, що можливість теж. Це він поспішив відчинити двері кафе-бару, що кліпав світломузикою на протилежному боці вулиці, раніше, ніж Ірма дійшла до машини. В освітленому контурі дверей розважального закладу з′явилася затягнута в легінси висока худорлява постать. Це Ірма не побачила, а ніби відчула боковим зором. А скоріш за все - серцем, яке розпачливо тьохнуло збитою на льоту пташкою.

Обвівши поглядом чорне небо, що сіяло дрібним гидким дощем, довгонога струнка постать стрельнула в бік недопалком і, накинувши на голову капюшон куртки, жваво метнулася через дорогу, випередивши ошелешену Ірму всього на якийсь десяток кроків.

Двигун УАЗу, на диво, запустився з півоберта стартера і, тільки но дівча прудко застрибнуло в отвір послужливо прочинених дверцят, машина прожогом рвонула з місця. І відразу ж з нічного чорного неба полило, немов із відра...


Російськомовна версія роману Володимира Брянцева "ДОРОГА В ОДИН КІНЕЦЬ" - в магазинах електронних книг: Андронум, ЛітРес та ін.


https://pda.litres.ru/vladimir-bryancev/doroga-v-o...
https://andronum.com/product/bryantsev-vladimir-doroga-v-odin-konets






Рейтинг работы: 0
Количество рецензий: 0
Количество сообщений: 0
Количество просмотров: 13
© 13.07.2018 Владимир Брянцев
Свидетельство о публикации: izba-2018-2315776

Рубрика произведения: Поэзия -> Авторская песня












1