Левку Лук’яненку присвята


Ну от і все. Померло тіло,
Душа ладнається у рай…
Його сумління так хотіло
Побачити свій рідний край
В земному раї… Боже милий,
Навіщось Ти все так зробив,
Що наш народ такий безсилий –
Герой до раю не дожив…
Нагородив його Ти даром –
День Незалежності у день
Його народження нектаром
Приніс країні в час натхнень.
Вже більш як три страшних століття
Московщина таврує нас,
Несе страшні нам лихоліття,
І свій брехливий, підлий глас…
Своє тавро у наші душі –
Брехати, красти, підвести…
А ми ще й досі всі байдужі,
Переступаємо хрести…
Очиститись від бруду злого
Пора всім нам. Відсотків п’ять
Таких вже є. І слава Богу
Вони на захисті стоять!
А інші що ж? Собі регочуть,
Рахують гроші, заздрять всім,
Як мільйонери жити хочуть,
Продавши ворогу свій дім…
Не винні люди, так вже сталось,
Що опустили нас до тла…
І що ж тепер нам всім зосталось?
Напитися із джерела!
Слід розвивати українство,
Його триматись повсякчас,
Леліяти, немов дитинство,
Щоб той вогонь горів, не згас!

Левко вже від вогню спочине,
До Наливайка хай знесе,
Любити будуть Україну,
І зверху бачити усе…

***





Рейтинг работы: 0
Количество рецензий: 0
Количество сообщений: 0
Количество просмотров: 30
© 08.07.2018 Сергей Щепкин
Свидетельство о публикации: izba-2018-2312871

Рубрика произведения: Поэзия -> Лирика гражданская











1