ЛЮБОВ. РОЗДУМИ НА ПЕРШЕ ДРУГЕ РІЗДВО


Колись давно, пам’ятаю ті часи, я з неабияким здивуванням дізнався, що можливість власноручно читати Біблію була людям подарована якоюсь однією людиною. Звали ту людину Мартін Лютер. Потім моє здивування трохи згасло, коли осягнув те, що творилося п’ятсот років тому. Але залишилось одне дуже колюче запитання: в час, коли те вчення так сильно розповсюджене, читати Біблію власними очима так відрізняється від інших варіантів знайомства з Біблією?

Були часи, коли я ніяк не міг зрозуміти, як міг Ісус так поступити зі своєю матір’ю і рідними, коли Йому запропонували на проповіді, щоб Його рідні підійшли ближче до Нього, бо вони стояли далеченько. Він відповів, що ближче до Нього буде стояти той, хто думає так, як і Він. Я все думав: як можна так зі своїми батьками, рідними? Адже сказано: «Поважай батьків своїх!»? Те, що містилось у відповіді Ісуса, не вміщається в поняття «поважати»? Можливо, можливо…

Але в 2014 році я все зрозумів. Це колись давно або десь не в нас постійно йдуть війни між братами, між рідними, між синами і батьками. А коли це торкається власної шкіри – все раптом стає ясно, як білий день: ближче буде саме той, хто думає так, як і ти. Люди це знають завжди і постійно. Ця війна сильно змінила погляди, з точки зору власної шкіри, і на минулу війну, велику і страшну, і на деякі інші події минувшини. І якщо зараз, у цій порівняно невеликій війні дуже важко розставити всі крапки над «і», то що вже намагатись те зробити у війні всесвітній. Надзвичайно важко без насилля звести людей до одного погляду, щоб всі думали так, як думає хтось один.

Але повернімось до Біблійних історій, я хотів сказати – до тих понять, які разом з іншими складають основу, фундамент світосприйняття кожного. Чи то так треба було статися, чи то випадковість, що у перший рік подвійного Різдва, коли мізки ще більше киплять у намаганні розставити все (два Нових Роки, тепер вже два Різдва, Святий Миколай у нас і в людей (він же Дід Мороз?), колядки, щедрівки, рік Собаки, який прийде у лютому, ще може щось) по своїх місцях, я почув твердження (із телевізора), яке знову надломило мій більш-менш очікуваний світ, що плине назустріч. Воно звучало приблизно так: «Історія Йова, описана в Старому Заповіті, була прообразом історії Ісуса Христа, а сам Йов був прообразом Ісуса, тому згадуючи страждання Ісуса ми згадуємо страждання Йова, а в храмах читають це місце в Біблії». Не знаю як це було пов’язано із Різдвом, але чому б на день народження не подумати і про страждання, для яких те народження відбулося?

Не буду переказувати історію Йова, лише скажу як сам розумію, що Йов був людиною-праведником, якому Бог за праведність спочатку дав багатий двір і велику любиму сім’ю, потім, у «змові» з дияволом, задля перевірки, забрав все те разом із здоров’ям, а потім, коли Йов все-таки довів свою відданість Богу, дав все те ще раз, тільки ще більше, ніж минулого разу. Історію Ісуса знають всі.

На перший погляд дійсно між Йовом та Ісусом є багато аналогій: Йов був праведником – і Ісус так само; Йов страждав – і Ісус страждав; Йов вважав Бога найбільшим, незаперечним авторитетом – і Ісус так само. Але є головна відмінність, яка пожирає всі аналогії: Йов пережив смерть всієї своєї численної родини, а про Ісуса ми такого не знаємо. Які страждання більш болючіші – за самого себе, чи за своїх коханих? Спросіть у будь-якого, самого набожного батька. До того ж Йов і власні тілесні страждання теж пережив. Здоров’я може з Божою поміччю відновитися знову, а куди подіти спомини про рідних, яких раптом не стало? Отож і виходить, що якщо історія Йова є прообразом історії Ісуса, то страждання за своїх рідних і коханих стоять нижче від своїх власних, зокрема тілесних страждань.

На рівні підсвідомості (принаймні зараз так модно говорити) все це відкладається саме так. Комусь вигідно, щоб ми страждання своїх близьких, тих, хто поряд, сприймали легше, ніж свої власні. Комусь це вигідно. Мабуть тому, що вимагати щодо себе – менш дієво і викривально, ніж вимагати щодо інших. Праведників насправді не люблять, так як і будь-яку іншу білу ворону.

Я знаю, що скажуть «батюшки»: Ісус страждав задля всіх жителів планети Земля, і всі вони були Йому так само рідні, як для Йова його перша сім’я, та й друга теж. Всі без винятку жителі Землі були Ісусу рідні. За всіх Він страждав однаково – як за рідних братів і сестер з матір’ю, так і за чужих дядьків, які немовлят побили у рік Його народження.

Але слабка, дуже слабка поки що людська природа. Зараз людині любити всіх на світі так само неможливо, як і знайти гірчичне зернятко віри, щоб на очах у всіх, хоча би за надзвичайно крайньої необхідності гора взяла, та й кинулася в море.

Можливо, колись пізніше. А поки що такою любов’ю можна тільки захворіти.

***





Рейтинг работы: 0
Количество рецензий: 0
Количество сообщений: 0
Количество просмотров: 19
© 08.01.2018 Сергей Щепкин
Свидетельство о публикации: izba-2018-2162064

Рубрика произведения: Проза -> Рассказ
Оценки: отлично 0, интересно 0, не заинтересовало 0












1