Скарбниця історичних віх


Скарбниця історичних віх
Людина - це неначе спалах...
Горіла. Згасла. Небуття.
Але є місце, що зібрало
Фрагменти нашого життя.

У краєзнавчому музеї,
Де в залах спомини живуть
Й до експозиції своєї
Мене гостинно вже зовуть,

Стоїть така мрійлива тиша
І поверта літа назад,
Я відчуваю тут, як дише
Минулим кожен експонат:

Дивлюсь в обличчя чоловіка
Й мені здається, що от-от
Його закліпають повіки,
І він відкриє навіть рот,

Щоб розказати про епоху,
В якій він жив. Дивлюсь в лице
І відірватися незмога
Від думки, що колись оце

Усе було: первісні люди,
Знаряддя праці кам,яні...
Далеке ходить тут усюди,
Та вже близьким стає мені.

Екскурсовод з минулим в зговір
Вступила начебто - все зна,
Що не спитаю, враз готова
Відповісти мені вона.

Он там стоїть біля віконця
Іще музейний працівник,
Століть минулих охоронці-
Мені приємний кожен з них.

Директор - жінка симпатична,
Завзята, гарна, молода,
Дивлюсь з цікавістю у вічі -
Не видають своє літа.

Ходжу по залах. Тиша водить
Мене за руку, як дівча,
І каже: "Ось куток природи,
А тут ось гордість прилучан"...

Музей в Прилуках надбагатий,
Чого в нім тільки тут нема!
Живуть тут спомини і дати,
І щем ледь душу не вийма,

Бо предків наших тут коріння,
Надбання, гордість, слава їх,
В речах збережені донині...
Скарбниця історичних віх...





Рейтинг работы: 0
Количество рецензий: 0
Количество сообщений: 0
Количество просмотров: 36
© 05.12.2017 Светлана Коробова

Метки: Музей, Прилуки, предки, коріння, дати, спомини, гордість, прилучани, тиша, природа,
Рубрика произведения: Поэзия -> Лирика городская
Оценки: отлично 1, интересно 0, не заинтересовало 0
Сказали спасибо: 1 автор












1