Є вічне місце для кохання


Є вічне місце для кохання
Усе повинно місце мати:
І пристрасть, і кохання теж...
Та як же хочеться кричати,
Що почуття не знають меж!

Вуста чутливі, ніжні руки...
Іду і думаю про це,
Осіннім холодом Прилуки
Цілують боляче лице,

Але єство гуляти хоче,
І я, продовжуючи путь,
Збираю в скверику листочки,
Вони помріяти зовуть.

Я притуляюсь до берези
І в очі кидається враз
Нашкрябане "Роман + Леся"
(Радійте, отже, всі за нас!)

Подібне бачу й на будинку,
І там дорівнює любов!
О, як кохає Стас Маринку!
Червона фарба, наче кров.

Пережила таке й вербичка:
Хтось чорне серце на корі,
Наригувавши "невеличке",
Поставив надпис угорі,

Щоб імена закарбувавши,
Увічнить словом почуття...
Я уявляю зразу Машу,
"Єдину на усе життя",

Яка вже з іншим за півроку
Складає прикладно вірші
Для надпису нового збоку...
А нащо місце у душі?

Як жаль мені отих парканів,
Під,їздів-клоунів... Заждіть!
Є вічне місце для кохання, -
Малюйте, шкрябайте, пишіть!





Рейтинг работы: 6
Количество рецензий: 1
Количество сообщений: 2
Количество просмотров: 32
© 04.12.2017 Светлана Коробова

Метки: Увічнити, почуття, слово, паркани, під, їзди-клоуни, кохання, малювати, писати, місце,
Рубрика произведения: Поэзия -> Лирика любовная
Оценки: отлично 2, интересно 0, не заинтересовало 0
Сказали спасибо: 3 автора


Гуреев Сергей       05.12.2017   09:43:37
Отзыв:   положительный
Спасибо
Светлана Коробова       05.12.2017   12:08:57

И Вам, Серёжа, спасибо.










1