Малюк із Хіросіми


дивились як Сонце вставало
з окулярами кольору хакі
на сходах удвох пили каву
він їй дарував жовті маки
навіщо ж ти жовте Ічіро
домалюй щоб росли собі далі
та я не хотів вечоріло
на вахті всю ніч малював я
усе думав оце б нам з тобою
взяти й злинути вдвох аж на Місяць
він ще досі он понад горою
ти із мене кохана не смійся
та що там той Місяць я Сонце
дістану для тебе із неба
ну що ти верзеш ми ж японці
не треба коханий не треба
І РАПТОМ
все Сонце небесне
пірнуло до них на коліна
як щось незрівнянно чудесне
як омріяна ними дитина
теплим жаром і світлом небаченим
Богу в очі не те що в обличчя
подивились збагнули побачили
що вони усе ближче і ближче
об’єднались і миттю злинули
не встигши зробити і подих
залишилась ніби світлина
їх атомна тінь на сходах

це добре бо далі був морок
перед себе простягнуті руки
із них шкіра висить до дороги
так малюють завжди живих трупів
до берега йшли гей-парадом
хоч без одягу та невпізнанні
усі риси униз шоколадом
нелюдським стекли покаранням
у воду стрибали так просто
водою плили оббіловані
біля дамби зібралися островом
на них зверху дивились врятовані
до води пече хочу пити
от що значить людині свобода
може ж так хоч навчить усіх жити
мале дитинча природи

***





Рейтинг работы: 0
Количество рецензий: 0
Количество сообщений: 0
Количество просмотров: 15
© 28.11.2017 Сергей Щепкин

Рубрика произведения: Поэзия -> Лирика философская
Оценки: отлично 0, интересно 0, не заинтересовало 1












1