Іду по алеї...


Я іду по алеї – дерева стоять
У красивім осіннім наряді.
І нікого навколо – земна благодать,
Лише смуток прилип гірше бляді.

Та чомусь я не проти, іду та й мовчу,
Розмовляю із ним – сам з собою,
А він, негідь, доводить мене до плачу,
Хоч я ситий, і випив гіркої.

Я не знаю вже скільки потрібно мені
Чогось випити, щоб розпрощатись
Із журбою, печаллю, вже щоб без брехні
Жити радісно і посміхатись.

Проте знаю – мені не поможе вино,
Та і інші напої, міцніші.
Залишаюсь собою – дивлюсь у вікно,
Бачу осінь – і знов мені ліпше.

Осінь в серці моєму й весною живе,
Коли сонце, любові проміння…
Вірю я, що цей світ вже ніколи не вмре,
Чудо осені – знак воскресіння!

***





Рейтинг работы: 3
Количество отзывов: 0
Количество просмотров: 23
© 11.11.2017 Сергей Щепкин

Рубрика произведения: Поэзия -> Лирика философская
Оценки: отлично 2, интересно 0, не заинтересовало 0
Сказали спасибо: 3 автора












1