Я тебе не впізнав...


Я тебе не впізнав… Ти ходою від неба
Йшла чужою красунею мимо усіх.
І здалося мені, що украй зараз треба
Нам зустрітись з тобою, це буде не гріх.

Як хотілось, щоб ти підійшла, ніби фея,
Про яку я все мріяв в таємних думках.
Та завжди я боявся зустрітися з нею,
Бо нізащо не хтів пережити свій крах.

Ти пройшла майже мимо, та враз озирнулась,
І як ніби вагалась – вернути назад?
Мої стрілися очі… уста посміхнулись,
Яка мить вирішальна, і та невпопад…

Я стояв і дививсь на твій поступ рішучий,
Зовсім віри не йняв, що цей день таки мій.
На очах ніби хвиля котилась назустріч,
Після неї мій світ ставав всесвітом мрій.

Я нарешті впізнав – та це ж ти, моя ляле!
Ми ж недавно взяли тобі нове пальто!
Моя мрія тепер підійшла і сказала,
Що теж мріє про мене, уже років сто…

***





Рейтинг работы: 6
Количество отзывов: 0
Количество просмотров: 23
© 10.11.2017 Сергей Щепкин

Рубрика произведения: Поэзия -> Лирика философская
Оценки: отлично 3, интересно 0, не заинтересовало 0
Сказали спасибо: 3 автора












1