В день автомобіліста


Дивлюсь перед себе у скло,
Поринаю повільно у даль.
Асфальтом летить під сідло
Безкрайня журба і печаль.

Перехожих не видно давно,
Лиш дерева пливуть по землі.
Ніби зручно сиджу у кіно,
В закритому склом сідлі.

Руль охайно тримаю в руці,
І тихенько давлю на педаль.
Чого варте віддати кінці,
Об дерева розбити печаль.

Поворот завиднів вдалині,
Відпускаю машину в накат.
Напіввимкнений у нутрі,
Тільки очі як завше горять

Від багряних м’яких килимів,
Що встилають узбіччя і шлях.
Як давно я вже цього хотів –
Постояти один у полях.

Легкий порух руки – шерех шин,
Ніби постріли невпопад.
Ось виходжу – я зовсім один,
Тільки падає листопад.

Чомусь зовсім немає авто,
І не чути відлуння гармат…
Стою на дорозі – ніхто…
Слухаю листопад…

***





Рейтинг работы: 0
Количество отзывов: 0
Количество просмотров: 19
© 08.11.2017 Сергей Щепкин

Рубрика произведения: Поэзия -> Лирика философская
Оценки: отлично 0, интересно 0, не заинтересовало 0
Сказали спасибо: 1 автор












1