7 листопада, 2017


Ось і вік вже пройшов,
Ніби й не забарився…
А в душі моїй шов
Знову, чую, сказився.

То червоним пече,
Аж до чорного видко,
Неслухняне плече,
Худорлява калитка.

То є синім зроста,
Знизу жовтим відтінком.
Доживуть же до ста
Наші плечі й колінки?

Ніби й захист на них,
В мирний час недоречний,
Для обох молодих
І брехливих статечних.

Потайні килими
Бережуть свої сходи
Під порогом зими,
Надлюдської тривоги.

У сусіда ще гірш,
Скоро не охолоне, –
Він затовк свій куліш
Вінценосно-червоним!

Ну а в нас, як завжди –
Не наситяться жирно…
На тлі ста літ біди
Дата все-таки смирна.

***





Рейтинг работы: 3
Количество отзывов: 0
Количество просмотров: 24
© 07.11.2017 Сергей Щепкин

Рубрика произведения: Поэзия -> Лирика философская
Оценки: отлично 2, интересно 0, не заинтересовало 0
Сказали спасибо: 2 автора












1